Вовк-тотем
- Автор: Жун Цзян
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-7541-3
- Переводчик: Надія Кірносова
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Вовк-тотем». Краткое содержание книги:
Китай часів «культурної революції», середина 60-х років XX століття. Чень Чжень, представник молодої китайської інтелігенції, потрапляє у Внутрішню Монголію — одну з найвіддаленіших і самобутніх провінцій Китаю. Хлопець оселяється в юрті старого монгола Біліґа. Від нього Чень дізнається, що з давніх-давен монголи поклонялися вовку-тотему, який, за їхніми уявленнями, символізує перемогу духу над силами стихій, дає можливість існувати в екстремальних умовах. Поживши серед холодного степу, Чень Чжень поступово відкриває для себе дивовижний, але простий світ кочовика, побудований на протистоянні людей і вовків...
— Ну, цього разу вовк точно потрапить у капкан. Все-таки вовкам не перемогти людей!
— Якщо так вважатимеш, то вовків не переможеш. У вовка нюх набагато гостріший, ніж у собаки, тож якщо десь залишиться хоч краплинка запаху іржі чи людини, усі твої старання зійдуть нанівець. Одного разу я начистив капкан так, що й трохи запаху іржі чи людини не лишилося, але вовк все одно не впіймався. Я довго думав чому і згадав — я ж тоді, встановивши капкан, плюнув з необережності! Якби я тоді підібрав свій плювок разом зі снігом і викинув би десь подалі, то все було б гаразд, але я тільки утоптав його в землю і прикрив снігом, вирішивши, що обійдеться, аж вовк його все-таки відчув.
— Оце так нюх! — здивовано сказав Чень Чжень.
— Вовки мають розум, і їм допомагають духи, тому їх важко здолати…
Поки Чень Чжень, ухопившись за улюблену тему про духів, почав розпитувати далі, Старий підвівся й попрямував до казана, щоб виловити звідти вже «готовий» капкан. Вовчі пастки робилися великими й важкими, тож за один раз у котлі можна було «зварити» тільки один капкан. Чень Чжень узявся допомогти Старому виловлювати капкан дерев’яною палицею, і коли його дістали, то поклали зверху на сильно промаслену ряднинку, після чого в казан укинули наступний капкан. Старий сказав:
— Учора ми всією родиною чистили капкани, а я вже їх один раз проварив. Сьогодні вони вже варяться вдруге. Однак і цього недостатньо: згодом доведеться їх ще опустити на мотузці з кінської гриви в перетоплений лій із конячих кишок та двічі протерти, аж тоді можна буде вважати роботу завершеною. А ставити капкан необхідно в рукавицях, ще й слід присипати його кінським кізяком, оскільки з вовками, як на війні — якоюсь дрібничкою знехтуєш, і вже нічого не вийде. Потрібно бути ще ретельнішим за жінок, навіть за Ґасмаа… — і Старий розсміявся.
Ґасмаа, дивлячись на Ченя, вказала на полицю з піалами:
— Я знаю, що тобі хочеться мого чаю з молоком, однак у мене зараз руки брудні, тож зроби собі сам.
Чень Чжень не любив рис, натомість йому дуже подобався молочний доуфу, приготовлений Ґасмаа, тож він підхопив собі аж чотири-п’ять шматочків цього «молозива», вкинув у миску і додав із чайника теплої води, наколотивши собі, таким чином, цілу миску «молочного чаю».
Ґасмаа сказала:
— Спочатку батько збирався йти ставити капкани з Батом, однак у Бата ще не зажило обличчя й він ще не наважується виходити на вулицю, тож батько вирішив узяти тебе — свого «китайського» сина.
Чень Чжень розсміявся:
— Батько ніколи не забуває про мене, якщо справа стосується вовків. Правда ж, батьку?
Старий, дивлячись на Ченя, сказав:
— Синку, я бачу, що вовки тебе захопили. Я вже старий, тож передаю тобі частину своїх умінь. Варто тільки бути уважним, і тоді можна воювати з вовками. Однак ти мусиш запам’ятати слова старого батька: вовків послав Тенґер, щоб вони охороняли степ; якщо зникнуть вовки, то й степ не вціліє. Якщо не буде вовків, то душі монголів уже не зможуть піднятися на Небо.
Чень Чжень запитав:
— Батьку, якщо вовки — це охоронці степу, чому ж ви їх збираєтеся вбивати? Я чув, що й на зборах Комітету ви дали свою згоду на велике побоїще.
— Коли вовків забагато, вони робляться з духів перевертнями, а коли людина знищує перевертнів — це добре. Якщо ці перевертні переб’ють усю худобу в степу, тоді люди тут не виживуть, а значить, і степ не вціліє. Нас, монголів, Тенґер також послав охороняти степ, тож якщо не буде степу — не буде й монголів, і навпаки — не буде монголів, не буде й степу.
Чень Чжень був уражений і відразу ж запитав:
— Ви говорите, що і вовки, і монголи є охоронцями степу?
Погляд Старого раптом зробився настороженим і відчуженим.
Пильно дивлячись на Ченя, він сказав:
— Так. Однак ви… ви, ханьці, цього не зрозумієте.
Чень Чжень розхвилювався й поспішив запевнити:
— Батьку, ви ж знаєте, що я завжди заперечував великоханьський шовінізм і ніколи не схвалював того, щоб хлібороби з-поза того боку застав[57] приходили в степ піднімати цілину й обробляти її.
Обличчя Старого поступово розгладилося, і він, витираючи капкан мотузкою з конячої гриви, сказав:
— Монголів так мало… Їм важко втримати такий великий степ. А якщо не вбивати вовків, монголів стане ще менше; проте, якщо надміру їх убивати — тоді монголів і зовсім не залишиться…
У словах Старого містилося щось таке, що не відразу й легко можна було зрозуміти, тому Чень Чжень проковтнув свої подальші недолугі запитання.
Коли капкани були готові, Старий сказав до нього:
57
Мається на увазі з китайського боку Великого муру.