Пірат
- Автор: Роббинс Гарольд
- Год: 1999
- Язык: украинский
- Год: Видавничий дом "Всесвіт"
- Переводчик: Иван Яндола
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Пірат». Краткое содержание книги:
Пірат, безперечно, один з найбільш знаменитих романів Гарольда Роббінса, який вийшов чи не на всіх мовах світу і приніс своєму творцеві гучну славу. Неповторну своєрідність роману надає химерне поєднання авантюрного сюжету і глибокого проникнення в психологію героїв, екзотики Сходу і по-європейськи динамічного розвитку подій, показу всіх потаємних пружин великого бізнесу і пряної еротики.
Гатчінсон явно не усвідомлював, що говорить про одну з арабських країн. У його мозку не виникало зв'язку між тубільцями Північної Африки та чоловіком, що стояв перед ним.
— Війна — то були скрутні часи,— сказав Бейдр.
— У вашій родині хто-небудь воював?
— По-справжньому — ні. Наша країна маленька, і я гадаю, що нікому й на думку не спало завойовувати її. — Він не обмовився про те, що князь Фейяд підписав угоду, яка передбачала, що в разі перемоги Німеччини на нього покладається відповідальність за видобуток нафти на Близькому Сході.
— Як ви гадаєте? — спитав Гатчінсон. — Чи буде ще одна війна на Близькому Сході?
Бейдр глянув прямо йому в вічі.
— Ви можете це вгадати з таким же успіхом, як і я.
— Ну, якщо вже щось і станеться,— сказав Гатчінсон,— я думаю, що ви дасте їм бубни. Настав час, щоб хтось поставив цих євреїв на місце.
— У нас не густо євреїв-клієнтів, правда ж? — спитав Бейдр.
— Ні, сер,— з ентузіазмом підтвердив Гатчінсон. — Ми їх просто не заохочуємо, ось чому.
— Чи не думаєте ви, що ми зірвали розробку «Ранчо «Дель Соль» з саме цієї причини? — спитав Бейдр. — Тому, що деякі підрядчики були євреями?
— Вірогідно, це і було причиною,— сказав швидко Гатчінсон. — Вони хотіли мати справу з єврейськими банками в Лос-Анджелесі.
— Цікаво. Хтось мені говорив, що нам збили ціну. Л.-А. дав їм гроші по собівартості, а ми хотіли на півтора відсотка більше.
— Євреї зробили це навмисне, щоб підкосити нас,— сказав Гатчінсон.
— Наступного разу підкосите їх ви. Я хочу, щоб наш банк був конкурентоспроможним. Це єдиний спосіб вийти на великі справи.
— Навіть на справи з євреями?
Голос Бейдра пролунав сухо:
— Не збивайте себе з пантелику. Ми говоримо тільки про долари. Про долари Сполучених Штатів. Та угода могла б через два роки принести нам якнайменше два мільйони. Якби ми скинули піввідсотка — це все-таки було б півтора мільйона. А я не хотів би, щоб такі гроші пропливали мимо наших рук.
— Але ж євреї все одно підкосили б нас.
— Можливо,— сказав Бейдр. — Але нам треба буде пам'ятати, що відтепер ми будемо кредиторами, які надають рівні можливості для всіх.
— Гаразд,— сказав Гатчінсон. — Як скаже шеф, так і буде.
— Між іншим,— продовжував Бейдр. — Та остання цифра, яку ви називали мені по «Місту Розваг», все ще актуальна?
— Дванадцять мільйонів, так. Япоші нагвинтили ціну.
— Притримайте на цій сумі.
— Але ж зачекайте. У нас таких вільних грошей немає,— запротестував Гатчінсон.
— Я сказав, дайте згоду, а не заплатіть. Думаю, що під кінець цього тижня у нас буде партнер.
— Згода нам коштуватиме десь біля десяти відсотків: мільйон двісті тисяч. Коли партнер не знайдеться, ми втратимо їх. На це піде наш річний зиск. Ревізорам це до смаку не припаде.
— Я ризикну. В найгіршому разі, я внесу свої власні гроші. — А якщо все буде гаразд, ні йому, ні банкові не доведеться давати жодного пенса. Шість мільйонів викладуть японці, а ще шість поступлять із його близькосхідної групи, яку в змозі фінансувати Нью-Йоркський банк, і він влаштує це трьома способами. Банк візьме пайку з грошей та з маржі, він візьме свою частку з акцій у японському консорціумі і ще в нього була маржа в близькосхідній групі. Здається, у грошей є дивна здатність: годувати себе і рости.
Нарешті Гатчінсони пішли. Джордана повернулася до зали. Вона знесилено плюхнулася на стілець.
— О Господи,— проказала вона. — Не можу в це повірити.
— У що ти не ймеш віри? — всміхнувся він.
— Що існують ще в світі люди, подібні до цих. Я гадала, що дотепер вони всі щезли. Я пам'ятаю їх ще з мого дитинства.
— З часом ти усвідомиш, що люди в дійсності не міняються.
— Гадаю, що міняються. Ти змінився. Змінилась я.
Він подивився їй в очі.
— Не обов'язково на краще, правда ж?
— Це залежить від того, як ти почуваєшся. Я не думаю, що зможу повернутися до такого трибу життя. Так, як і ти — повернутися додому і залишитися там.
Він мовчав. Частково вона мала рацію. Повернутися додому і жити так, як його батько, для нього було неможливим. У світі так багато діється.
— Я б побалувалася самокруткою,— сказала вона, підіймаючи на нього очі. — Чи є у Джабіра отой його гашиш?
— Я впевнений, що є,— сказав він, ляскаючи в долоні.
З суміжної кімнати з'явився Джабір.