За п’ять кроків до кохання
- Автор: Липпинкотт Рейчел, Дотри Микки
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-6605-6 (fb2)
- Переводчик: Дарья Петрушенко
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «За п’ять кроків до кохання». Краткое содержание книги:
Я починаю роздавати коробки, призначаючи кожному його завдання.
— Отже, Каміло і Міє, — кажу я, видаючи їм їхній список і супровідну коробку. — Ви працюватимете з Джейсоном і Гоуп над…
Моя мати завершує дзвінок і просовує голову в кімнату.
— Зроблено. Вони сказали «так».
ТАК! Я знав, що вона це зробить. Я хитаю головою.
— Часом ти справді лякаєш, тобі це відомо?
Вона всміхається мені у відповідь.
— Я мала непогану практику.
Я роздаю решту коробок, і всі прямують у коридор розпочинати підготовку. Моя мати зволікає, знов зазираючи у двері.
— Тобі щось потрібно?
Я хитаю головою.
— Скоро буду. Лише маю зробити ще одну річ.
Двері зачиняються, і я обертаюся до свого стола, натягую пару гумових рукавичок і дістаю кольорові олівці. Я застряг над одним малюнком. Портретом Стелли, яка кружляє на льодовому ставку, за кілька секунд до того, як я сказав, що кохаю її.
Я все намагаюся точно зобразити кожну деталь. Місячне сяйво, що заливає її обличчя. Волосся, розмаяне, коли вона крутиться. Щира радість, якої сповнена кожна її риса.
Сльози навертаються на очі, коли я дивлюся на цей малюнок, і я змахую їх, знаючи, що вперше в житті чиню абсолютно правильно.
Я знову стою у дверях Стеллиної палати, дивлячись, як рівномірно підіймаються й опадають її забинтовані груди — нові легені працюють бездоганно. Уже висохла панда мирно спочиває в неї під пахвою, обличчя мирне вві сні.
Я кохаю її.
Я завжди перебував у пошуку чогось. З кожного даху виглядав те, що дасть мені мету.
І тепер я її знайшов.
— Вона прокидається, — каже її тато, коли Стелла починає ворушитись.
Я підіймаю очі. Її мама перетинає кімнату, і її очі сльозяться, коли вона дивиться на мене.
— Дякую тобі, Вілле.
Я киваю, рукою в рукавичці лізу в сумку й дістаю пакунок.
— Віддасте це їй, коли вона прокинеться?
Її мати бере його й стримано, сумно всміхається мені.
Потім я ще раз дивлюся на Стеллу, коли її повіки починають тремтіти. Я хочу лишитися. Хочу стояти у дверях і просто біля неї. Хай навіть завжди за п’ять кроків.
Навіть за шість.
Але з тієї причини я видихаю і, зібравши всю свою волю, розвертаюся і йду геть.
Розділ 29
Стелла
Я розплющую очі.
Дивлюсь у стелю. Перед очима все стає чіткішим, біль від операції розходиться по всьому тілу.
Вілл.
Намагаюся озирнутись, але я надто слабка. Поряд люди, але я їх не бачу. Намагаюся заговорити, але не можу через дихальний апарат.
Мій погляд зупиняється на маминому обличчі, і вона підіймає пакунок.
— Люба? — шепоче мама, простягаючи його мені. — Це тобі.
Подарунок? Дивно.
Я силкуюся розірвати папір, але моє тіло заслабке. Вона нахиляється допомогти мені розгорнути чорний блокнот усередині з підписом на обкладинці: «ЗА П’ЯТЬ КРОКІВ ВІД КОХАННЯ».
Це від Вілла.
Я гортаю аркуші, картинку за картинкою проглядаючи нашу історію, кольори випливають просто на мене. Ось я з пандою на руках, ось ми вдвох стоїмо по різні кінці кия, ось пливемо під водою, ось накритий стіл на його дні народження, ось я обертаюся на льодовому ставку.
Потім, на останній сторінці, — ми вдвох. Своєю карикатурною ручкою я тримаю повітряну кульку, верхівка якої лускає, і звідти сиплються сотні зірок, перетікаючи сторінкою до Вілла.
Він тримає перо і сувій з написом: «Загальний список Вілла».
А нижче — єдиний пункт:
«1. Кохати Стеллу завжди».
Я всміхаюсь, а тоді озираюся на обличчя присутніх у кімнаті. Чому ж він не тут?
Джулі робить крок уперед і кладе айпад мені на коліна. Я збентежено хмурюся.
Вона натискає пуск.
— Моя прекрасна, владна Стелло, — на екрані з’являється обличчя Вілла, як завжди, з чарівно скуйовдженим волоссям і, як завжди, з кривою усмішкою. — Гадаю, твоя книга правду каже: душа не знає часу. Ці останні кілька тижнів триватимуть для мене завжди, — він робить глибокий вдих, усміхаючись блакитними очима. — Шкодую лише, що тобі так і не вдалося побачити ті вогники.
Я здивовано підіймаю очі, адже світло в кімнаті раптово гасне. Я бачу Джулі біля вимикача.
Раптом двір за вікнами моєї післяопераційної спалахує, до краю заповнений мерехтливими святковими вогнями з парку, обмотаними навколо ліхтарів і дерев. Я ахкаю, коли вони кидають відблиск у мою кімнату. Барб і Джулі відмикають ліжко й підкочують його просто до вікна, щоб мені було видно.
І там, по той бік скла, під балдахіном цих чарівних вогнів стоїть Вілл.
Мої очі розширюються — я усвідомлюю, що відбувається.