Джовані Трапатоні

— Не треба. Я ж уже казала, що не треба! Це звичайні нерви. Вона полежить трохи, і сама відійде. Вона дихає?

— Дихає, — відповіла пані Дана, яка весь цей час обмахувала непритомну пані Марію своїм віялом. — Прекрасно дихає і має пристойний пульс.

— Ну й чудово, — підсумувала пані Ганна. — Перекладіть її на диван, і нехай вона собі полежить — відпочине. Бо на пояснення витрачати зараз час — безглуздо. Роботи — непочатий край, а ми вовтузимось уже хтозна-скільки… — відчинивши шафу та переглядаючи речі, бурчала баба Ганя. — Переклали?

— Авжеж, — захекано мовила малесенька пані Дана.

— Тепер, дівчатонька, зміняймо швиденько свої бальні сукні на оці спортивні костюмчики і мерщій стаємо до роботи. Бо пан Урсуляк нас уже добряче зачекався, — мовила пані Ганна, кинувши дівчатам два старомодних спортивних костюми, із лампасами на штанях і з великою літерою «Д» на кофтинках.

— Ганнусю, ти смієшся? — ображено запитала пані Лана. — Ти хочеш, аби я надягнула на себе костюмчик цього потворного Урсуляка?!

— Ганно, це не смішно, — ще більш ображено пробубоніла пані Дана.

— Дівчатонька, спокійно, без емоцій. По-перше, костюмчики, не належать цьому пану, як, зрештою, і вся ця квартира. Він лиш нещодавно видурив цю житлоплощу… І навіть, он, іще дипломники свої розвісити не встиг, — роздивляючись вишукані дипломи, що стосом лежали на столі, мовила баба Ганя. — По-друге, костюмчики, хоч і старомодні, але геть новесенькі. Он, подивіться, на них і етикеточки висять… Ось… Що тут написано? Львівська фабрика спортивного вбрання… Костюм спортивний, байковий, із логотипом товариства «Динамо»… Ціна: 17 грн 85 коп. Рік випуску 1991…

— І все-таки я не розумію, — роздратовано перебила подругу пані Лана. — Ну чому я не можу бути зараз вбрана в бальну сукню?

— Та тому, що бальна сукня — неодмінний атрибут вальсів. І він, цей атрибут, має бути просто бездоганним. І саме через це він аж ніяк не підходить для катування підлої тварини… Тобто птаха, — виправилась пані Ганна, по-змовницьки підморгнувши дівчатам.

— Для катування? — затинаючись, перепитала вкрай розгублена пані Дана.

— Звісно, — ще раз, по-змовницьки підморгнувши, відповіла баба Ганя. — Для жорстокого та жахливого катування. — Я сподіваюсь, ви не хочете змастити такі вишукані сукні кров’ю? Це буде зовсім нешляхетно.

— О-о, ні! Тільки не це! — знесилено простогнав сич-Урсуляк. — Я готовий! Шановні, я готовий до ділової, конструктивної розмови.

— Прекрасно… Це прекрасно, шановний пане Урсуляк, — ще раз підморгнувши дівчатам, мовила пані Ганна. — Але… Дівчата, все ж таки, ви переодягніться. Це буде неабияк сприяти нашому порозумінню з конструктивним паном Урсуляком.

— Будемо за дві хвилини! — вже посміхнувшись, відповіли дівчата і, вхопивши спортивні костюми, вискочили із кімнати.

Сич перелякано провів поглядом активісток товариства «Ті, кому за 70». І коли ті зникли за дверима, зніяковіло подививсь на пані Ганну та заходивсь знервовано кліпати очима.

— Онученько, — повчальним тоном звернулась баба Ганя до Лади, — запам’ятай… Те, що зараз буде робити твоя бабця, тобі робити аж ніяк не можна. Ніколи й ні за яких обставин так знущатися із тварин не можна. Тобто я хотіла сказати, що взагалі знущатися з тварин не можна. А тим більше, не можна чинити так, як це зараз буде чинити твоя бабця.