Фундація та Земля

Вони вивели корабель у космос, і Тревіз маневрував ним так близько до сонця Мельпоменії, як це було можливо без надмірного дискомфорту; він розвертав і вихляв корабель, упевнюючись, що всю його поверхню просочено ультрафіолетом.

Нарешті вони забрали два покинуті в шлюзі скафандри й оглянули їх, доки навіть Тревіз не лишився задоволеним.

— І все це через мох, — зрештою мовила Блісс. — Кажете, це був він, Тревізе? Мох.

— Я називаю це мохом, бо воно мені його нагадало. Але я не ботанік. Усе, що я можу сказати, — що він насичено зелений і, ймовірно, потребує дуже мало світла.

— Чому мало?

— Мох чутливий до ультрафіолету і не може рости, навіть виживати, під безпосереднім освітленням. Його спори всюди, і він зростає в прихованих кутках, у тріщинах скульптур, під будівлями, живлячись енергією роззосереджених фотонів світла скрізь, де є джерела вуглекислого газу.

— Я так розумію, ви вважаєте його небезпечним.

— Це цілком можливо. Якби частина спор причепилася до нас, коли ми ввійшли, або залетіла за нами, вони знайшли б чимало світла без шкідливого ультрафіолету. Знайшли б удосталь води й нескінченний запас вуглекислого газу.

— У нашій атмосфері його всього три сотих відсотка.

— Для них це чимало — плюс ще чотири відсотки нашого видиху. Що якби спори проросли у наших ніздрях і на нашій шкірі? А якби розклали й знищили нашу їжу? Виробили токсини, які нас уб’ють? Навіть якби ми старанно їх знищили, але лишили кілька живими, цього їм стало б, щоб заразити інший світ, куди ми їх принесемо, а звідти — перенестися до інших світів. Хто знає, на яку шкоду вони здатні.

— Життя не обов’язково небезпечне тому, що відрізняється, — похитала головою Блісс. — Ви так готові вбивати.

— Це каже Гея.

— Авжеж, але я сподіваюся, що в моїх словах є сенс. Мох пристосований до умов цього світу. Використовує світло в невеликій кількості, але помирає від великої; користується крихітними подмухами вуглекислого газу, але великими його можна вбити. Він може й не вижити в будь-якому світі, крім Мельпоменії.

— Хочете, щоб я ризикнув? — вимогливо поцікавився Тревіз.

— Що ж, гаразд, — знизала плечима Блісс. — Не треба захищатися. Я розумію, про що ви. Ви ізолят, тож, ймовірно, не мали вибору, окрім як вчинити так, як вчинили.

Тревіз відповів би на це, однак його перервав високий і ясний голос Феллом — власною мовою.

— Що вона каже? — спитав Тревіз у Пелората.

— Феллом каже… — заговорив було Пелорат, але Феллом, ніби на мить запізно згадавши, що її мову нелегко зрозуміти, почала знову.

— Там, де ви були, був Джембі?

Слова були ретельно вимовлені, і Блісс просяяла.

— Хіба вона не чудово говорить галактичною? І так швидко навчилася.

— Я все зіпсую, якщо спробую, — тихо мовив Тревіз, — але ви поясніть їй, Блісс, що ми не знайшли на планеті роботів.

— Я поясню, — викликався Пелорат. — Ходімо, Феллом. — Він ніжно обійняв дитину за плечі. — Ходімо до нас у кімнату, і я дам тобі почитати ще одну книжку.

— Книжку? Про Джембі?

— Не зовсім… — І за ними зачинилися двері.

— Знаєте, — нетерпляче глянув їм услід Тревіз, — ми марнуємо час, граючись із цією дитиною в няньок.

— Марнуємо? Як це заважає вашим пошукам Землі, Тревізе? Ніяк. Однак гра в няньку встановлює зв’язок, вгамовує страх, дає любов. Хіба ці досягнення нічого не варті?

— Це знову говорить Гея.

— Так. Тоді будьмо практичними. Ми відвідали три старі світи косміків і нічого не здобули.

— Справедливо, — кивнув Тревіз.

— Власне, усі три виявилися небезпечними, чи не так? На Аврорі були здичавілі собаки, на Солярії — дивні й небезпечні людські створіння, на Мельпоменії — загрозливий мох. Тож очевидно, що світ, покинутий напризволяще, з людьми чи без, стає небезпечним для міжзоряної спільноти.

— Це не можна вважати загальним правилом.

— Три з трьох — шанси точно переконливі.

— І в чому це переконує вас, Блісс?

— Я вам розкажу. Прошу, вислухайте мене без упередженості. Якщо мати в Галактиці мільйони світів, що взаємодіють між собою, як це, звісно, і є, і якщо кожен світ повністю складається з ізолятів — як і є, тоді в кожному світі людський вид домінуватиме та нав’язуватиме свою волю нелюдським формам життя, неживій геологічній основі й навіть одне одному. Така Галактика є дуже примітивною, незграбною та несправною Галаксією. Зачатками цілого. Розумієте, про що я?

— Я розумію, що ви намагаєтеся сказати, але це не означає, що я з вами погоджуся, коли ви договорите.

— Просто послухайте. Погоджуйтесь чи ні, як хочете, але послухайте. Галактика працюватиме лише як прото-Галаксія, і що менше «прото-» й більше «Галаксія», то краще. Галактична Імперія була спробою створити сильну прото-Галаксію, і коли вона розпалася, часи швидко стали неспокійні. Ідею прото-Галаксії постійно намагалися посилити. Такою спробою є Конфедерація Фундації. Такою була Імперія Мула. Такою є Імперія, що її планує Друга Фундація. Але навіть якби таких імперій чи конфедерацій не було, навіть якби в усій Галактиці панував безлад, це був би поєднаний безлад, у якому всі світи взаємодіяли б один з одним, навіть якщо й тільки як вороги. Це саме собою було б певним союзом, і то був би не найгірший випадок.