Пригоди Грицька Половинки
- Автор: Нестайко Всеволод Зіновійович
- Год: 1978
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Жанр: Детские и приключения
Электронная книга - «Пригоди Грицька Половинки». Краткое содержание книги:
Крім повісті, до книжки увійшли ще веселі гостросюжетні оповідання
Космонавти з нашого будинку
Ябеда
Федько-соліст і кобила Муська
Остання бомба
Помста
«Злочин» Жори Горобейка
Синє ведмежа Гришка
Оце так!
Павлик сів і притулився спиною до вогкої прохолодної стіни — все-таки не так жарко.
Гришка чув, як Павлик зітхав. Не плакав, не рюмсав, а тільки зітхав, часто-часто зітхав.
8. Спасибі тобі, Лесечко!
— А чому ж ти не кричав? Не кликав на допомогу?
Павлик зніяковіло знизав плечима:
— Незручно було якось.
— Добре «незручно». Ти ж міг цілий рік тут просидіти, і ніхто б тебе не знайшов. От недотепа! — Леся зневажливо скривилася.
Після всього, що трапилося, дівчатка, звісно, купатися вже більше не стали. Та й пізно було, і їсти хотілося. Вирішили йти додому.
— Як пообідаєш, приходь у парк на майданчик. Я м'яч принесу! — на прощання крикнула Лесі Свєта. І, поглядом показавши на Павлика, похитала головою: мовляв, тільки без нього.
— Ага, — кивнула Леся.
Поверталися вони тією ж дорогою. Леся робила ображене обличчя і мовчала. Павлик винувато поглядав на неї. Нарешті, одважився і спитав:
— А добре було купатися з цією… маскою?
— Нічого, — буркнула Леся.
— А я теж міг би купатися. Я й плавати вмію. По-справжньому. Мене ще тато навчив.
— А хто ж тобі заважав? Треба було купатись.
— Хіба я знав, що можна?
— Краще було вже купатися, ніж у якісь ями провалюватись.
Павлик з прикрістю засопів.
Коли готель був уже близько, Леся, не дивлячись на Павлика й намагаючись зберегти незалежний і гордий вигляд, сказала:
— От що. Ти краще не кажи, де ми були, і взагалі… Я, звичайно, не боюсь, ти не думай, а просто нікому це не потрібно.
Павлик розуміюче кивнув:
— Добре.
Біля самого готелю, на майдані, за низеньким залізним парканом, пофарбованим сріблястою фарбою, серед квітів височіла скульптура: воїн з непокритою головою стояв біля прапора на одному коліні.
— Це кому пам'ятник? Полководцю якомусь? — спитав Павлик.
— Ні. Це братська могила. Тут лежать бійці, що загинули під час війни з фашистами.
Обличчя у Павлика стало серйозним-серйозним і якимсь дорослим. Він зітхнув і раптом сказав:
— А в мене теж тато торік загинув. Рятував людей на пожежі і загинув.
Леся так розгубилася, що не могла вимовити ні слова. Та вона й не знала, що кажуть у таких випадках. Кліпаючи віями, вона дивилася на Павлика. Якийсь час Павлик мовчав, потім сказав:
— Ти знаєш, якби я умів чаклувати, я б так зробив, щоб люди ніколи не вмирали. Тільки народжувались і не вмирали.
Він задумався:
— Я знаю, вони б всі ніколи не вмістилися на землі… А я б зробив так, щоб земля весь час роздувалася — як повітряна куля. І все було б добре. Правда ж?
— Еге, — тільки й могла сказати Леся.
В цей час із готелю вийшла Павликова мати. Мабуть, вона довго виглядала їх і помітила з вікна.
— Нарешті. А я вже думала, де це ви пропали. Ну як? Нагулялись? Не скучали?
— Ні, що ти! — бадьоро відповів Павлик.
Леся почервоніла.
— От спасибі тобі, Лесечко! А то він завжди так нудьгує, коли один лишається, — Павликова мама ласкаво погладила Лесю по голові. — Спасибі тобі, Лесечко!
Леся не знала, куди подіти очі.
Та Павликова мама не помітила цього чи, може, вирішила, що то Леся така скромна.
— А я всі справи свої закінчила, — жваво говорила вона. — От ми зараз пообідаєм, Павлику, і підем на море. Купатися. Нам же вранці їхати. А бути біля моря і не викупатись — гріх. Підеш з нами, Лесю?
Леся злякано глянула на Павлика — зараз скаже. Павлик усміхнувся — не бійся, все гаразд.
— То підеш з нами? — ще раз спитала Павликова мама.
— Ні, ні, дякую. Мені треба… тут… до одної дівчинки… — затинаючись, пробурмотіла Леся.
— Ну, тоді не будемо тобі заважати. Ти й так сьогодні цілий день нами займаєшся, — і Павликова мати ще раз погладила Лесю по голові.
9. «Він дуже добрий, цей Гришка…»
Після обіду Леся вийшла у двір. Павлик з матір'ю пішли на море. Свєта і Клава, мабуть, уже чекали Лесю в парку. Але їй не хотілося йти в парк. Вона сиділа на східцях, уткнувшись підборіддям у коліна, і задумливо водила по землі гілочкою — малювала якісь палички й кружечки — без усякої мети.
Настрій у Лесі був препоганий.
«Все через цей акваланг, через оте підводне царство!.. А дівчата — теж іще хороші! Хлопчику всього п'ять років. Він сам у чужому місті. І в нього таке… з татом. А ми на нього кричали. І залишили самого. І забули. І потім ще він виявився винний… А він такий… Ні слова не сказав, не виказав. Ні, це все вона, Леся, винна! Тільки вона. Їй же доручили, а вона — як свиня остання. «Не рипайся нікуди, не відходь од речей!», «Відповідати за тебе доведеться!» Теж іще — начальниця!