Фіолетова загибель
- Автор: Владко Володимир Миколайович
- Год: 1965
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Жанр: Социально-философская фантастика
Электронная книга - «Фіолетова загибель». Краткое содержание книги:
…Троє американських юнаків вирішили провести свою відпустку в мальовничих лісових нетрях штату Айдахо, далеко від міської метушні. Прогулюючись одного разу по лісу, вони знайшли там загадковий камінь — на їхню думку, метеорит. Почали досліджувати його. Виявилося, що на метеориті при певних умовах розвивається плісень, випари якої згубно впливають на земних тварин і людей. Один з юнаків стає жертвою необережного поводження з плісенню. Між двома іншими юнаками точиться запекла боротьба. Один вважає, що відкриття треба продати за великі гроші Пентагону, використати як зброю в майбутній війні. Другий розуміє, що смертоносна плісень може завдати людству непоправного лиха.
Що ж буде далі із згубним метеоритом? Навколо цього питання і розгортається дія повісті.
Книжка застерігає — не накликайте біди на голови людству вишукуванням нових засобів масового знищення всього живого на Землі. Зривайте підступні плани мракобісів!
Вони бачили, що у мертвого скунса зникла голова. Так, саме зникла, — безслідно! її наче відрізали гострим ножем, невидимою бритвою, а після цього вона немовби так само безслідно розчинилася в повітрі. Її не було, — от і все.
— Дика історія… адже до скунса ніхто не доторкався… як же це могло статися?.. — все ще бурмотів Фред, не відриваючи бінокля від очей.
Раптова здогадка майнула в голові Клайда. Вона прорізала його свідомість наче блискавка. Він вихопив з рук Фреда бінокль.
Так він і думав. На шиї скунса не було крові. Не було її й на гальці під тілом тварини. Чорну голову скунса немов хтось відтяв одним ударом, серед блискучої шерсті виднілися рожеві хребці. Не опускаючи бінокля, Клайд сказав Фредові:
— Як миша… пам’ятаєш?
— Що? Що? — нетерпляче перепитав Фред, не розчувши слів Клайда. — Говори голосніше! — У голосі його чулося нетерпіння.
— Зажди! — обірвав його Клайд.
Напружено вдивляючись, він помітив, що слідом за головою у скунса поступово почала зникати і шия. Щойно її було ясно видно, і ось уже її нема! Тіло тварини починалося вже з верхньої частини грудей. А потім дедалі швидше й швидше воно меншало, немов розчиняючись у повітрі… Груди, спину, весь тулуб, вкритий чорним хутром з білими смужками, наче хтось повільно і безслідно знищував. Тепер це бачили й інші. Меджі зойкнула, Фред Стапльтон, вражений, до болю стиснув кулаки.
— Та що за чорт… — проговорив він перелякано.
Тіло скунса зникло. Ось від нього лишився тільки довгий волохатий хвіст. Ще кілька секунд — і він теж розчинився в повітрі. На тому місці, де лежав під деревом скунс, не лишилось нічого — ані найменших слідів його тіла чи хутра. Тільки суха галька, й валуни, і зловісний метеорит з фіолетовою космічною плісенню, що безнастанно коливалася.
Клайд опустив бінокль. Він знову почув шум води й гуркотливий скрегіт валунів, які вона несла в своїй бурхливій течії. Потім він побачив бліду Меджі. Обличчя Фреда витяглося й посіріло. Він не міг стримати нервового посіпування губ. Клайд невесело усміхнувся.
— Що ж, ходімо звідси, — сказав він, беручи Меджі під руку. — Не слід більше залишатися тут. Усе ясно і так!
— Що тобі ясно? — спитав спантеличений Фред.
— Ясно, що космічна плісень — страшний ворог, — відповів Клайд, підіймаючись з Меджі вгору схилом. Фред зазирнув йому в очі.
— Ти щось розумієш, Клайд? — благально спитав він. — Розкажи як слід, у чому тут річ…
— На жаль, не дуже, — відповів той задумливо. — Все це неможливо зрозуміти, — сказав він, потираючи рукою лоб.
— Ну так кажи не розуміючи, — вже роздратовано сказав Фред Стапльтон. — Чого ти тягнеш?
Клайд глянув на нього якимись невидющими очима, потім стрепенувся й заговорив рівно і майже спокійно, хіба що надто старанно підшукуючи слова:
— Ти пам’ятаєш, що трапилося з тією мишкою в палатці? Так от, зі скунсом сталося те саме. Плісень діє не тільки згубно. Вона ще розчиняє в повітрі свої жертви! Як це відбувається, я не знаю. Можливо, так впливає її запах, а можливо — щось інше, нам невідоме. Вона діє, наче міцна кислота, в якій розчиняються різні речі. Тут вони також розчиняються, але вже в повітрі. Поступово. Спочатку те, що ближче до плісені, а потім далі й далі. Так було з убитими плісенню комахами, пам’ятаєш? Адже вони теж зникли з палатки. А потім з мишею. І, нарешті, зі скунсом… — Він замовк, немов утомившись від пояснень. Фред недовірливо спитав:
— А чому ж вона розчиняє тільки те, що вбила? І нічого більше — ні трави, ні дерев, наприклад?
— Не знаю. Нічого не знаю, — відповів Клайд.
І справді, його охопила байдужість, яка приходить після великого нервового напруження. Рука Меджі опустилася вниз, і він уже не підтримував її. А Фред не вгавав.
— А чому миша в палатці не розчинилася цілком? — знову спитав він.
— Мабуть, тому, що там плісені було менше, ніж тут, і вона слабіше діяла, — неохоче відказав Клайд.
Фред раптом уповільнив ходу. Йому щось майнуло в голові. Очі його зосереджено примружились, і Клайд побачив, що Фред уже захоплений новою думкою, яка не дає йому спокою.
— Що трапилося, Фред? — спитав він.
— Значить… значить, плісень могла б діяти так само… і на тіло Коротуна, коли б… коли б ми не винесли його звідси? — спитав Фред затинаючись, наче вимовляв кожне слово з великим зусиллям.
— Ой, що ти кажеш, Фред! — скрикнула Меджі, хапаючи Клайда за руку.
Її очі злякано розширилися. Клайд здивовано поглянув на неї.
— Мабуть, так… — механічно відповів він і раптом спинився.
Потворність думки тільки тепер дійшла до його свідомості. Коли б вони не забрали з берега тіло Джеймса, то через деякий час воно теж зникло б… так-так, оце він питав! Ось чому скрикнула Меджі! Вона була приголомшена запитанням Фреда.