Тисячолітній Миколай

Всю цю заплутану історію переповів мені майор Михно, Коляда тупо мовчав, тільки покивував довбешкою, схвалюючи кожне слово свого старшого товариша, і все це мені якось не дуже сподобалося.

— Ви ж сказали, що знаєте англійську, — звернувся я до Гаврила Панасовича, — а тепер переконуєте мене, що без такого перекладача, як цей Попов, нам ніяк не обійтися. Якось воно не тулиться.

Гаврило Панасович трохи погмикав не без деякої поблажливості і, треба прямо сказати, без належної поштивості до мене, як до справжнього переможця, до речі, єдиного тут на Рейні з-поміж тисяч і тисяч викинутих з війни, тоді, так і не відповівши на моє запитання, запитав у свою чергу:

— А ви, товаришу капітан, якими іноземними мовами володієте?

Доволі несподіване і, сказати б, підступне запитання. В Хемері, випроводжаючи мене до Кельна, підполковник Дурас застерігав:

— Головне, капітан, не піддавайся на провокацію! Як вчить нас товариш Сталін? Пильність, пильність і ще раз пильність!

І ось, мовби почувши застереження підполковника Дураса, ворожі (або просто несвідомі) сили вже провокують мене.

Я палав справедливим обуренням. Що тут діється? Як це так? За якихось неповних дві доби я проскочив добру половину Німеччини, на кожному повороті шосе, з-за кожного будинку і з-за кожного дерева могли напасти на мою беззахисну машину недобиті есесівці, ніхто не питає мене, спав я чи не спав, ніхто не пропонує сніданку або хоч склянку чаю, а вже мерщій доскіпуються, хто я і що я і які мої знання? Цей чорнильний майор, наставивши на мене густі острішки брів, виступав якимсь верховним суддею над моєю недовченістю. Ясна річ, він міг би схопити облизня. Скажімо, капітан Сміян — не просто собі капітан, не випускник кулеметного училища, не бойовий мінометник, не стройовий офіцер, а високомудрий випускник інституту військових перекладачів, працівник високих штабів, вправний посередник між ворогуючими таборами, джерело порозумінь навіть там, де ніколи не може бути згоди. Гай, гай! Цей окоренкуватий майор з допитливими очима знав, що питати! Я нічого не знав про його довоєнне життя, та досить було й тих страждань, яких зазнав він у фашистських концтаборах, щоб визнати за ним право на велику досвідченість і ще більшу мудрість. Мабуть, такі люди володітимуть здатністю бачити кожного наскрізь, і не приховається від них ні недоумкуватість, ні невігластво, ні ницість, ні затурканість. Та я тоді був ще надто далекий від того, щоб перейматися долею таких людей, як майор Махно. Як на те пішло, то воювали не вони, а ми, і не вони, а ми переможці!