Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
Лялька - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Лялька

Электронная книга - «Лялька». Краткое содержание книги:

Роман «Лялька» чи не найкращий твір Болеслава Пруса. Це-бо твір, де романістові вдалося злити в одне якнайбільше своїх вражень, а відтак якнайширше охопити життя польського суспільства 60-80-х років XIX ст.
1 ... 67 68 69 70 71 72 73 74 75 ... 368
Перейти на страницу:

Раптом сталося щось несподіване. Неподалік від нас загуркотіли барабани і залунали пронизливі сигнали сурмачів. Ці звуки повторились і за нами. Хтось крикнув: «Вперед!»— і не знаю, з скількох грудей вибухнув крик, що нагадував чи то ревіння, чи виття. Колона рушила вперед, спочатку повільно, потім швидше, далі — бігом… Стрілянина вщухла, чути було тільки поодинокі постріли… Я з розгону вдарився об щось грудьми, на мене з усіх боків напирали, напирав і я…

— Коли пруссака!.. — кричав нелюдським голосом Кац, рвучися вперед. Він не міг вибратися з натовпу, тому підняв рушницю й гатив прикладом по ранцях своїх солдатів.

Нарешті, зчинилась така тиснява, що я відчув, як мені здавили груди й нічим стало дихати. Мене підняли вгору, потім опустили — і тоді я зрозумів, що стою не на землі, а на людині, яка вхопила мене за ногу. В цю мить юрба з вереском посунулась вперед, а я впав. Ліва моя рука послизнулася в калюжі крові.

Біля мене на боці лежав австрійський офіцер, молодик з шляхетними рисами обличчя. Він глянув на мене сумними темними очима і ледве чутно прохрипів:

— Не треба топтати… Німці — теж люди…

Він засунув руку під бік і жалібно застогнав.

Я побіг за колоною. Наші були вже на пагорках, де стояли австрійські батареї. Видряпавшись за іншими, я побачив одну перевернуту гармату, а другу запряжену й оточену нашими солдатами.

Тут я побачив незвичайну сцену. Одні з наших ухопились за колеса гармати, другі стягали їздового з сідла; Кац заколов багнетом коня з першої пари, а австрійський канонір націлявся молоснути його банником по лобі. Я схопив каноніра за комір і, раптово шарпнувши назад, повалив на землю. Кац хотів заколоти і його.

— Що ти робиш, шалений!? — закричав я, одбиваючи вбік його рушницю.

Тоді ошалілий Кац кинувся на мене, але офіцер, що стояв поруч, одбив палашем його багнет.

— Чого ти лізеш!.. — крикнув Кац на офіцера — і схаменувся.

Дві гармати були взяті, за рештою погнались гусари.

Далеко перед нами поодинці та купками стояли наші солдати і стріляли в відступаючих австрійців. Коли-не-коли ворожі кулі посвистували над нами або, зарившись у землю, збивали хмарки куряви. Сурмачі трубили збір.

Коло четвертої години дня наш полк зібрався; битва скінчилась. Тільки на західному краю обрію, немов відгомін недавньої грози, ще озивалися поодинокі постріли легкої артилерії.

Годиною пізніше на широкому полі бою в різних місцях заграли полкові оркестри. До нас прискакав ад’ютант з поздоровленням. Сурмачі й барабанщики заграли сигнал: на молитву. Ми познімали каски, хорунжі підняли прапори, і вся армія з рушницями при нозі дякувала угорському богові за перемогу.

Дим поступово осідав. Скільки око сягало, бачили ми немов клапті білого й синього паперу, безладно розкиданого по витоптаній траві. По полю роз’їжджало кільканадцять фурманок, і якісь люди підбирали та складали на них білі й сині клапті, а деякі залишали лежати.

— Чи варто їм було родитися на світ?.. — зітхнув, спершись на рушницю, Кац; його знов опанувала меланхолія.

Це була чи не остання наша перемога. З того часу трикольорові прапори частіше рухались поперед супротивника, аніж за супротивником, поки нарешті під Вілагошем[45] не опали з древок, як осіннє листя.

Довідавшись про це, Кац кинув шаблю на землю (на той час ми обидва були вже офіцерами) і сказав, що тепер залишається тільки пустити собі кулю в лоб. Але я, пам’ятаючи, що у Франції вже сидить Наполеон, піддав Кацові духу, і ми пробрались в Камаром[46].

Цілий місяць ждали ми допомоги: з Угорщини, з Франції, навіть з неба. Нарешті фортеця капітулювала.

Пам’ятаю, того дня Кац усе крутився коло порохового погреба, а вираз обличчя у нього був такий, як тоді, коли він хотів заколоти лежачого каноніра. Ми силоміць підхопили його під руки й вивели слідом за нашими з фортеці.

— Що ж це виходить, — докорив йому один з приятелів;— замість іти з нами поневірятися по світі, ти хочеш вшитися на небо?.. Ні, брат! Угорські піхотинці не боягузи і не ламають слова, даного навіть… пруссакам…

Вп’ятьох ми відділилися од війська, поламали свої шаблі, перебралися в селянську одежу й, поховавши в пазухи пістолети, помандрували в бік Туреччини. Нам доводилось рятуватися, бо нас переслідувала зграя псів Гайнау[47].

вернуться

45

Вілагош — городок у східній Угорщині, де головнокомандуючий Гьоргей 13 серпня 1849 року без бою здав угорську армію маршалові Паскевичу.

вернуться

46

Камаром — місто і фортеця на Дунаї, на кордоні Словаччини й Угорщини.

вернуться

47

Гайнау — австрійський фельдмаршал, який в 1849 році з надзвичайною жорстокістю придушив революційний рух в Угорщині.

1 ... 67 68 69 70 71 72 73 74 75 ... 368
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)