Калькуляція зірок [ЛП]

— Може, ми могли би взяти відпустку?

— Ти продовжуєш використовувати це слово. Хочеш почекати на мою?

— Ну, відпустка для нас обох, значить.

Усміхаючись, я рвала краї картки на маленькі зубці. З зубчастим узором картка була майже схожа на крило з пір’ям.

— Я ще не сказала так.

— Що б ти не вирішила, я підтримаю. Незважаючи ні на що.

— Я знаю.

Він мав на увазі, що буде мене підтримувати, і що я знаю, що він це зробить. Але це рішення означало мою відповідальність. Якби я спричинилася до чвар на роботі, або не продовжувала битися за включення жінок до космічної програми — я могла би розчарувати Натаніеля. О, він ніколи цього не казав, але якщо він пишався моїми успіхами, то з цього випливало, що він розчарується, якщо я кину це робити.

Я знаю… Я знаю, що це нелогічний висновок. Я згодна. Просто…

Басіра сиділа в іншому кінці кімнати, не зважаючи на нашу розмову, поки гримів компілятор. Картки пробігали крізь годівницю з шумом і лясканням, коли потрапляли у металевий приймач. Я вийняла ще одну картку зі сміття і перевернула її, щоб виїмка була дзеркальною до першої. Крила. У цьому була суть справи, чи не так? Крила, політ у космос, і я хотіла виходити в космос способами, які не мали сенсу навіть для мене.

У мене було життя, яким я могла бути задоволена. І я була. Мені подобалось бути пані Натаніель Йорк. Якщо я відмовлюся від шоу містера Чарівника, інтерв'ю та запрошення на вечерю, то я можу повернутися до концентрації уваги на своєму чоловікові та моїй роботі. Я любила обох, і… і я могла зробити більше.