Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України
- Автор: Коллектив авторов
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Фактор
- ISBN: 978-966-180-038-9
- Жанр: право
Электронная книга - «Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України». Краткое содержание книги:
Книга адресується суддям, адвокатам, юристам, які працюють у правоохоронних органах, на підприємствах, в установах, організаціях.
Законодавство враховано станом на 1 січня 2010 р.
13. Ще одне правове явище — це реєстрація договорів (правочинів). Зазвичай договори підлягають державній реєстрації відповідно до Тимчасового порядку державної реєстрації правочинів. Це стосується:
а) договорів купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири), іншого нерухомого майна (ст. 657 ЦК);
б) договорів про передання майна під виплату ренти (ст. 732 ЦК);
в) договорів довічного утримання (догляду), за якими набувачеві у власність передається нерухоме майно (ст. 745 ЦК);
г) договорів найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладений на строк не менше одного року (ст. 794 ЦК);
д) договорів управління нерухомим майном (ст. 1131 ЦК).
14. Договори про перехід права власності на земельні ділянки вважаються укладеними з дня їх нотаріального посвідчення (ч. З ст. 132 Земельного кодексу [28]). Державна реєстрація такого роду договорів не передбачена.
15. Щодо договорів оренди землі передбачена їх реєстрація (ч. 2 ст. 126 Земельного кодексу). Закон «Про оренду землі» називає реєстрацію договорів оренди землі державною (ст. 20) і поширює її обов'язковість на договори суборенди землі (частина п'ята ст. 8). Договір оренди землі набуває чинності після його державної реєстрації (ч. 2 ст. 125 ЗК; ст. 18 Закону «Про оренду землі»). Державна реєстрація договорів оренди є також офіційним визнанням і підтвердженням державою факту виникнення права оренди земельних ділянок (п. 2 Порядку державної реєстрації договорів оренди землі). Слід, однак, визнати, що з моменту введення державної реєстрації прав на нерухоме майно, в тому числі на земельні ділянки, та їх обмежень реєстрація договорів оренди землі припинилась. Тож виходить, що взагалі не настає момент, з якого такі договори набирають чинності. Вирішення цієї колізії можливе з урахуванням того, що закон є чинним положенням з урахуванням практики його тлумачення компетентним судом. Засада рівного поводження, що входить до змісту принципу верховенства права, обумовлює припустимість поширення наведеного ratio decidendi і на адміністративну практику: якщо десятки тисяч договорів оренди не реєструються, а тому відповідно до закону і не набирають чинності, то цю практику не слід ігнорувати. А тому не може бути визнаним таким, що не набрав чинності окремий договір оренди землі, і не може бути задоволений позов про повернення безпідставно отриманої земельної ділянки тільки тому, що договір оренди не був зареєстрований.
16. Частина 2 ст. 1118 ЦК передбачає державну реєстрацію договорів комерційної концесії органом, який здійснив державну реєстрацію правоволодільця. Якщо правоволоділець зареєстрований в іноземній державі, державна реєстрація договору комерційної концесії здійснюється органом, який здійснив державну реєстрацію користувача. Юридичне значення державної реєстрації договорів комерційної концесії визначається на підставі ч. 4 ст. 1118 ЦК: сторони комерційної концесії у відносинах з третіми особами вправі посилатись на такий договір тільки з моменту його державної реєстрації. Отже, належить зробити висновок про те, що момент укладення договору комерційної концесії визначається за загальним правилом ч. 1 ст. 638 ЦК, однак для третіх осіб він набуває юридичного значення з моменту державної реєстрації.
17. У випадках, коли в концесію передаються об'єкти права державної власності, концесійні договори підлягають реєстрації у Фонді державного майна (ст. 14 Закону «Про концесії» [110]; Положення про реєстр концесійних договорів [293]). Ця реєстрація не тягне будь-яких цивільно-правових наслідків.
18. Закони про охорону прав на окремі об'єкти інтелектуальної власності відмовились від правової конструкції, відповідно до якої договори про розпорядження правами інтелектуальної власності підлягали реєстрації, а чинності стосовно третіх осіб набували після офіційної публікації про реєстрацію таких договорів. Лише ст. 40 Закону «Про охорону прав на сорти рослин» [144] визнає ліцензійні договори та договори про передання виключного права власника сорту дійсними, якщо вони укладені в письмовій формі та підписані сторонами, але стосовно третіх осіб такі договори визнаються дійсними з дати публікації відомостей про це в офіційному виданні, яка здійснюється на підставі занесення відповідних відомостей до Реєстру патентів. Слід вважати, що це правило зберегло чинність і після введення в дію нового Цивільного кодексу. Його реалізація здійснюється відповідно до Інструкції про реєстрацію договору про передачу права на сорт і договору про передачу права на використання сорту.