Паперові міста

19

Просидівши в понеділок вранці три довгі години над вісьмома сотнями слів з Овідія, я йшов коридором з таким відчуттям, наче мізки зараз поллються з вух. Але я нормально впорався. Тепер мене чекала півторагодинна обідня перерва, якої повинно вистачити, щоб розплавлений мозок застиг перед другим іспитом. Коло шафки мене чекав Радар.

— Я щойно іспанську завалив, — сказав він.

— Я певен, що все у тебе там гаразд.

На Радара чекав Дартмутський університет з величезною стипендією. Радар страшенно розумний.

— Не знаю. Під час усної частини я засинав на ходу. Слухай, я половину ночі не спав, програмою займався. Вона неймовірна. Вибираєш категорію — географічний район якийсь або родину тварин — і бачиш перші фрази статей «Омніпедії» на цю тему, до сотні на одній сторінці. Наприклад, тобі потрібен конкретний різновид кролика, а згадати ти його не можеш. Програма збирає тобі всі статті про кроликів, і ти читаєш усе за три хвилини.

— Ти цим перед іспитами займався? — запитав я.

— Так, я розумію. Я тобі надішлю. Цікава річ.

Підійшов і Бен.

— К., Богом присягаюся, ми вчора з Лейсі до другої ночі сиділи на цьому сайті з маршрутами. Проклали всі можливі шляхи між Орландо і тими п’ятьма точками, і я зрозумів, що весь цей час помилявся. Марго не тут. Радар має рацію. Вона повернеться на вручення.

— Чому ти так гадаєш?

— Розрахунок ідеальний. Щоб доїхати від Орландо до Нью-Йорка, потім до гір, потім до Чикаго, потім до Лос-Анджелеса, а потім повернутися в Орландо, потрібно майже двадцять три дні. До того ж, хоч це й ідіотський жарт, але він цілком у дусі Марго. Змусити всіх подумати, що збираєшся накласти на себе руки. Оточити себе аурою таємниці, щоб усі звернули увагу. А потім, коли увага до тебе йде на спад, з’явитися на врученні атестатів.

— Ні,— заперечив я. — Виключено.

Я вже набагато краще пізнав Марго. Увага їй була потрібна. У це я вірив. Але Марго жила не по приколу. Не самими викрутасами.