Право на риск

— Життя нам здається коротким тільки тому, що ми з літами втрачаємо свіжість сприйняття, тобто у нас слабшає пам’ять. Пам’ять! Це — найцінніший дар вищого розуму, його найгостріший інструмент. А ми її зовсім не цінуємо, не бережемо… Ось ви здивувалися, коли я “вгадав” кілька фактів з вашої біографії. А це тому, що ви просто забули, як, шукаючи автобусний квиток, — якого ви за хвилину перед тим поклали в блокнот, — ви витрусили на стіл з кишень і гроші, і запрошення на нараду фантастів, і два використані квитки в кінотеатр. Ви розгорнули посвідчення шофера-аматора і поморщилися, дивлячись на пробиту автоінспектором дірку в талоні. Саме в ту мить з репродуктора долетіли слова про відкриття професора Чернова. Ви прислухалися, роздратовано пхикнули і почухали потилицю. Чи пам’ятаєте ви все оце? Ні, ви забули! Забули все. А я — пам’ятаю. Я можу відтворити в своїй пам’яті кожен ваш рух відтоді, як ви сюди зайшли. І коли я починаю пригадувати, мені здається, що я вас знаю давним-давно. Оця година, яка пізніше для вас видасться хіба секундою, розтягнулася для мене на тиждень… Тож скажіть, чи не правий я, коли стверджую, що я — найстаріший з мешканців Землі і що я проживу найдовше, навіть якби мені судилося загинути сьогодні?

— Це справді цікаво! — я був такий збуджений, що аж схопився. — Однак, на жаль, бездоганну пам’ять може мати…

— …хто завгодно! — сказав він з глузливою вищістю. — Я дам вам кілька краплин свого препарату, і ви пересвідчитесь, що я не маніак, а найвидатніший вчений світу. Не боїтеся?

Може, це було й нерозсудливо з мого боку, але я погодився на експеримент.

“Мафусаїлів нащадок” витяг з кишені загорнуту в ганчірку пляшечку з прозорою рідиною, скупо накрапав з неї спочатку в свою склянку, потім у мою. Долив водою. Випив.

— Це я, щоб розвіяти ваші сумніви. Пийте.

Випив і я. Трошки запекло в горлі, та й усе.

— Дію препарату ви помітите незабаром. А я тим часом закінчу свою розповідь… Так от, я недарма посилався на метелика-одноденку. В організмі комах виробляється надзвичайно активний біокаталізатор, який у сотні разів прискорює всі нервові процеси і надзвичайно загострює пам’ять людини. Ваші так звані “вчені” навіть гадки не мають про існування такої хімічної сполуки. А я зумів одержати її в чистому вигляді. Оце й усе моє відкриття… Ну?

Він дивився на мене гострими, пронизливими очима, і мені на мить стало моторошно. Однак я зразу опанував себе.

— Ще довго чекати?

— Чекати? — перепитав він з усмішкою. — Краще скажіть, скільки ґудзиків на сукні в дівчини, що стоїть біля дверей? Ні, не треба дивитися, ви щойно позирнули на неї.

— П’ять, — відповів я цілком машинально, і з подивом усвідомив, що бачу в своїй уяві оту дівчину всю до найдрібніших деталей. У неї в руках підручник з фізики, зачіска — “кобилячий хвіст”; дівчина трохи збуджена, бо якось дивно поглянула на хлопця, що п’є пиво в кутку. І цього хлопця я теж побачив, як на екрані, хоч і не дивився в той бік: сині очі, буйна чуприна; розстебнута сорочка, — бракує одного ґудзика; він удає, що не помічає дівчини, а його сусіда, веснянкуватий юнак, підморгнув йому і щось сказав.