Діти Безмежжя

Тим часом ішли роки. Я по-справжньому почала вчити Василька. Він жадібно вивчав мову, читав художні книги, дивився фільми про життя Землі, студіював фізику і математику, доступну для п’ятнадцятилітнього віку. Він зачаровано спостерігав картини земних подій, величні споруди, геніальні утвори мистецтва, прекрасні обличчя людей, яких він ніколи не бачив.

Нарешті я збагнула систему зв’язку. Вона діяла автоматично. У певні періоди, коли на небі видно було невеличку зірочку — рідне Сонце — антени корабля починали рухатися, слідкуючи за ним. Треба лише ввімкнути апаратуру і слідкувати за екранами.

Ми проводили час у капітанській каюті, з напруженням ждучи бодай якого-небудь сигналу з простору. Але все було даремно. Тихо шепотів ефір, потріскували якісь розряди, екран прорізували яскраві спалахи. Але сигналу від рідної системи не було.

Ось і зараз Василько чергує біля апарата зв’язку, а я пишу ці спогади. Я втомилася ждати. Ждати коханого мужа, ждати вісті з Землі. Я втомилася і не приховую цього. Мені важко. Але я чесно признаюся перед собою, перед своєю совістю: дай мені нове життя, і я повторю все спочатку! Тільки так… Тільки так!

Ми побудували кілометрів за три від ракети велике містечко. Ми назвали його Агоон, що значить мовою щоа — Світло. Хай буде це перше місто на Му вогнищем Світла і Знання.

Щоа вже вживають деякі знаряддя праці, мурують будинки, знають рахунок. Вони копають руду і витоплюють її. Вони будують вози на двох колесах. Я порадила їм запрягати в них диких, неповоротких, але дуже сильних тутонів. Вже два роки, як Туара з групою молодих щоа займається їх прирученням. Дев’ять тутонів добре працюють. Це страшенно тішить і радує щоа. Дуже багато допомагає їм Василько. Він учить малих дітей щоа, підказує їм форми деяких знарядь праці.

Вчора Василько розмріявся. Він з любов’ю говорить про щоа, про їхні здібності. Він мріє про той час, коли на Му розквітне висока цивілізація, як і на рідній Землі.

Я щаслива, що в нас з Іваном такий син. Батько навіть не знає про це. Коли він прийде сюди — а він прийде, я знаю, — це буде для нього найбільшим сюрпризом.

Ми щиро поглянемо йому в очі, бо вірно виконуємо місію свою. Світло Знання Землі вже сяє для темних щоа. І недаремно ми прожили так багато років на Му.

Ми зібрали безліч зразків флори і фауни, мінералів і порід. Ми визначили багато даних астрономічних і метеорологічних, етнографічних і геологічних, якщо можна вжити для іншої планети частку «гео».

Тільки б зустрітися. Поглянути в очі, в рідні очі коханого, відчути його серце біля свого.

Двері каюти, де сиділа Марія, різко відчинилися. З’явилося обличчя Василька. Він тривожно дивився на матір.

— Що тобі, синку? — запитала Марія, закриваючи блокнот.

— Матусю… Поспіши до керівної каюти. Якась передача. Я боюся повірити, але мені здається, що це Земля.

Марія скочила з крісла, захиталася. Василько підхопив її, підтримав. Обличчя в неї зблідло, очі заплющилися.