Джек

– Доктор Гірш... Доктор Ріваль...– відрекомендував він їх один одному.

Вони розкланялись, як дуелянти перед поєдинком, які схрещують погляди, перш ніж схрестити шпаги. Щирий Ріваль, подумавши, що перед ним якийсь славетний паризький лікар, якийсь талановитий дивак, перший час тримався досить скромно. Та незабаром він помітив, що в черепку цього зайдиголови суцільна каша. Тоді він теж підвищив голос, щоб дати відсіч уїдливому і зневажливому тону Гірша, який так дратував Ріваля, що у нього іще більше розчервонілися і так завжди червоні вуха.

– Я дозволю собі зауважити, дорогий колего...

– Е ні, пробачте, дорогий колего...

Ну чисто тобі сцена із Мольєра, з латиною та іншою тарабарщиною! Різниця полягала лише в тому, що за часів Мольєра ще не існувало такого типу неуків і всезнайок, як доктор Гірш, – для їхньої появи потрібне було наше неспокійне, стрімке, переповнене ідеями дев'ятнадцяте сторіччя.

Суперечка розгорілася навколо д'Аржантонової недуги, і цікаво було спостерігати вельми комічний вираз його обличчя: він то обурювався тим, що лікар Ріваль вважав його недугу мало не вигадкою, то аж кривився, коли Гірш починав перераховувати тяжкі і небезпечні хвороби, якими він, мовляв, страждає.

– Не сперечаймося, – раптом заявив Гірш, схоплюючись з місця. – Дайте мені аркуш паперу й олівець... Гаразд!.. Тепер за допомогою плесиметра я намалюю, тобто змалюю, вражені хворобою органи нашого бідного друга.

Він вихопив із кишені свого широкого жилета маленьку самшитову пластинку, що називається плесиметром.

– Ходи сюди! – сказав він поблідлому д'Аржантонові.

Швидко розгорнувши поли д'Аржантонового сюртука, він приклав аркуш паперу на всю ширину поетових грудей і став водити по них плесиметром, вислуховуючи д'Аржантона і креслячи на папері якісь лінії. Потім він розстелив на столі аркуш, покреслений ієрогліфами і схожий на географічну карту, намальовану дитиною.

– А тепер судіть самі, – заявив Гірш. – Ось вам печінка нашого друга, точно відтворена з натури. Скажіть відверто: схожа вона на здорову печінку? Ось де повинна бути її межа, і ось де вона виявилась... Зверніть увагу: її гігантські розміри завдають шкоди сусіднім органам. Ви тільки уявіть, яке безладдя виникло навколо, які пошкодження!..

Кількома помахами олівця він накреслив на папері кривулясті лінії, позначаючи ці так звані пошкодження.

– Який жах! – пробурмотів д'Аржантон, пригнічено роздивляючись папір; його бліде обличчя стало жовтим, як віск.

Шарлоттині очі налились сльозами.

– І ви цьому повірили? – вибухнув старий Ріваль. – Та ж це не медицина, а шаманство! З вас глузують!

– Ні, дозвольте, дорогий колего!..

Але старий нічого вже не слухав. Того дня він випив більше грогу, ніж звичайно, і між ескулапами почалася жорстока сутичка.

Стоячи один навпроти одного і розмахуючи кулаками, вони навперебій викрикували імена лікарів, назви грецьких, латинських, скандинавських, індуських, китайських і кохінхінських медичних праць. Гірш забивав суперника довжелезними цитатами, які звучали так дивно, що за їхню точність ніхто не міг би ручитися. Зате дядечко Ріваль брав своє громовим голосом, гострими барвистими народними слівцями і, не дуже дбаючи про аргументи, погрожував викинути ворога «за борт».