Нарис історії України з найдавніших часів до кінця XVIII ст.
- Автор: Яковенко Наталья Николаевна
- Год: 1997
- Язык: украинский
- Жанр: История
Электронная книга - «Нарис історії України з найдавніших часів до кінця XVIII ст.». Краткое содержание книги:
Залежність простолюду від євреїв, спричиняючи соціальні тертя, посилювалась відчуттям "християнського приниження". Так, поміркований Самовидець, перераховуючи заподіяні Русі кривди, запише: "Ліпшоє пошанованнє… жидищеві спросному било, аніжелі найліпшому християнинові русинові". Характерно, що автор тогочасної єврейської хроніки Натан Ганновер вкладає в уста Хмельницькому подібну думку, буцімто висловлену напередодні повстання: Та не тільки пани, але навіть жиди, що стоять на найнижчім ступені між народами, тепер над нами панують. Врешті, моральним виправданням, яке знімало гріх убивства, була традиційна нехіть до невірних, що розіп'яли Бога, помножена на хтонічну ксенофобію простолюду.
Червень-липень 1648 р. увійшов до пам'яті євреїв Речі Посполитої як брама помсти, а кілька днів з нього вшановуються донині в єврейському календарі серед дат скорботи. За даними тогочасних єврейських хроністів, повстанці винищили до 100 тис. осіб, у тому числі при здобутті Кривоносом Немирова – близько 6 тис., Тульчина – 1,5 тис., Бара – 2 тис., Полонного – 10 тис., Острога – близько 1 тис. Ці цифри фантастично перебільшені, бо в усій Речі Посполитій перед початком козацької революції, за даними сучасних єврейських вчених, мешкало близько 150–170 тис. євреїв, у тому числі в охоплених полум'ям регіонах – 51 тис., однак безсумнівним є факт, що майже 300 єврейських громад, осілих в Україні, припинили своє існування саме в цей час. Найяскравіша єврейська хроніка трагічних місяців, написана мешканцем Заслава Натаном Ганновером, оповідає про нечувані звірства, руйнування єврейських осель, перетворення синагог на стайні, цілеспрямоване винищення дітей.
За дивним збігом, початок Хмельниччини – 1648 рік – в іудейських кабалістичних книгах був визначений наперед як рік пришестя Месії. Замість обіцяного воскресіння і повернення кожного в свій уділ прийшли страхіття погромів, але це тільки підсилило месіанські сподівання, бо, за єврейською містикою, пришестю мали передувати муки народження Месії. Рабин Ієхель-Міхель, убитий 1648 р. при взятті Немирова, незадовго до загибелі вирахував, що літери слова Хміль (Хмельницький) – це перші літери такого вислову в івриті: Муки народження Месії настають у світі, тож козацька різня є ніби їхнім першим симптомом. Так в глибинах єврейської маси започаткувалася тяга до містики, яка після появи кількох "вчителів" і "праведників" призведе зрештою до виникнення саме на території України в середині XVIII ст. нового єврейського віровчення – хасидизму, до якого ми далі ще повернемося.
Винищення населення, відплив величезних мас від хліборобської праці, валки біженців, безкарні ватаги роз'юшених терором озброєних людей – цей неминучий супровід війни за короткий час перетворив квітучий край на пустелю. Так, у 60-х роках XVII ст., за підрахунками демографів, чисельність населення Поділля була меншою навіть у порівнянні з останньою третиною XVI ст.; на Брацлавщині, Волині і в Галичині людські втрати на середину 50-х років складали щонайменше 40–50 %. Мешканці охоплених війною регіонів масово виселялися в Молдову та на Лівобережжя Дніпра й далі – в московську україну (майбутню Слобідську Україну), а тисячі нещасних потрапляли в ясир. Так, наприкінці 1648 р. число бранців було таким великим, що на них нечувано впали ціни: татари міняли шляхтича на коня, а єврея – на жменьку тютюну. Вдруге людський товар настільки ж знецінився під час кампанії осені 1654 – весни 1655 рр., коли орда, яка тоді виступала на боці коронної армії, спустошила на самому тільки Поділлі 270 сіл і містечок, спалила не менше тисячі церков, винищила до 10 тис. діток. Восени 1655 р. московська армія, простуючи на Львів, випалила по дорозі села й міста на відстані 30–60 км від маршу армії, а паралельно 100-тисячний корпус кримських, ногайських, білгородських і буджацьких татар пустошив територію від Києва до Кам'янця-Подільського.
Логічним супутником розваленого війною господарства став голод. Правда, Московська держава виразила співчуття одновірцям, дозволивши безмитний вивіз хліба в Україну, однак ціни піднялися так стрімко, що гроші й коштовні речі, здобуті як військова здобич, швидко перетікали до рук тих самих московських купців, і в листопаді 1649 р. козаки й міщани знову скаржилися російським дипломатам, що вони нині помирають голодною смертю.
За голодом простували епідемії. Від однієї з них, коли взимку 1648–1649 рр. люд мер окрутне всюди, помер, зокрема, і полковник Максим Кривоніс. Друга звістка про велику пошесть припадає на 1650 р.: Люди падають і лежать, мов дрова, до Дністра, біля Шаргорода і далі до Брацлава. Черговий спалах великої епідемії тривав від літа до глибокої осені 1652 р., винищивши цілі села між Дністром і Дніпром; новий епідемічний вибух припав на весну 1655 р., зосередившись на цей раз на Уманщині і виморивши до половини розташованого тут на постій московського війська. Втім, епідемічні хвороби в армії, де скупчувалися багатотисячні людські маси, перетворилися взагалі на явище ординарне.
Ось такою не в героїчному, а в людському вимірі постає Україна доби великої козацької революції, коли, як писав Самовидець, не було милосердя межи народом людським.
Дипломатія Хмельницького в пошуках виходу. Переяславська угода 1654 р.
Раптові переміщення акцентів, вояжі козацьких послів і лояльні низькі поклони впереміш з погрозами лише на перший погляд здаються хаотичними. Придивившись, можемо побачити за ними доволі струнку концепцію маневрування між трьома великими державними організмами, що височіли над козацькою Україною. Намагаючись здобути власну вигоду завдяки збуренню стабільного розкладу політичної рівноваги між Польщею, Туреччиною і Росією, гетьман водночас намагався втягнути в цю ризиковану гру малі сусідні держави – Кримський ханат, Молдову, Волощину, Семиграддя.
Головним приятелем Хмельницького (саме такий термін вживається у тогочасному дипломатичному листуванні хана з гетьманом) був Іслам-Гірей III та сателіти Криму – беї Ногайської і Перекопської Орд. Зважаючи на кількавікову специфіку співжиття/протиборства татар і козаків, такий вибір основного партнера не здається несподіваним. Природу своєї схожості розуміли обидві сторони: як говорив один з кримських послів у Варшаві, козакам і татарам не можна знизитись до хліборобства, війна для них необхідна. Релігійна ж несумісність у моменти, коли на карту ставилося саме життя, важила небагато. Досить колоритно цей подвійний рахунок проступає з виправдань Хмельницького перед Назаретським митрополитом Гавриїлом:
Початок дипломатичних взаємин був покладений посольством до хана з Січі напередодні повстання (існує версія, що серед послів знаходився і син Богдана Тиміш, який на випадок спільних військових дій мав би залишатися як заложник при дворі Іслам-Гірея). Наслідком переговорів стала експедиція перекопського бея Тугая з кількатисячним загоном кінноти, яка на боці козацького війська за відповідну платню брала участь у боях під Жовтими Водами й Корсунем 1648 р. У битві під Пилявцями на козацькому боці виступала буджацька кіннота Аутимір-мурзи чисельністю близько 5 тис.; під Львів і Замостя Хмельницького супроводжували загони вже згаданого Тугай-бея і ханового брата калги-султана – офіційного спадкоємця престолу, Крим-Гірея, на оплату послуг якого пішла, як уже згадувалося, взята з львівських городян контрибуція грішми й товарами на суму близько 200 тис. талерів. До Зборівської кампанії були залучені сили Ногайської і Перекопської Орд; брав у ній вперше особисту участь і сам Іслам-Гірей III разом зі своїм візиром Сефером Ґазі-агою.