Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Военная проза » Пастка на дурнів
Пастка на дурнів - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Пастка на дурнів

Электронная книга - «Пастка на дурнів». Краткое содержание книги:

Роман сучасного американського письменника (нар. 1923) присвячено останнім рокам другої світової війни, проте сприймається він як гостро злободенний антивоєнний твір, в якому у дотепній формі висміюється військово-бюрократична машина США.
Улюблені художні прийоми Хеллера — гіпербола, карикатура, гротеск — допомагають виразніше відчути атмосферу кар’єризму, корупції, хабарництва, пияцтва, поширених в американській армії.
Невдовзі після виходу в світ (1961) роман став бестселером.
1 ... 66 67 68 69 70 71 72 73 74 ... 241
Перейти на страницу:

— А тому, що це не моя справа, ось чому! Кожному своє. Моя справа — продавати оптом запальнички, по змозі з найбільшим зиском, і, якщо вдасться, перекупити у Майла частину його бавовни. А ваша справа — розбомбити склади боєзапасів у Болоньї.

— Але ж мене там уб’ють! — зойкнув Йоссар’ян. — Там нас усіх перекрлошкають!

— Значить, так вам на віку написано, — незворушно відказав колишній РПК Зелензим. — Будь фаталістом, як-от я, друзяко, вмій підкорятися своїй долі,— все одно від неї нікуди не втечеш! Якщо мені написано на віку подорожче загнати ці запальнички й подешевше перекупити в Майла частину його єгипетської бавовни, то так тому й бути. А якщо тобі на віку написано гигнути над Болоньєю, то й гигни собі спокійно, як личить справжньому мужчині. Я не хотів би тобі цього казати, Йоссар’яне, але, їй-богу, ти стаєш хронічним скиглієм.

Мудренджер так само вважав, що загинути над Болоньєю — священний обов’язок Йоссар’яна, і аж побілів од обурення, коли той признався, що це він пересунув на карті лінію фронту, чим призвів до скасування вильоту.

— І правильно зробив, що пересунув! — люто огризнувся Йоссар’ян, не дуже-то певний у своїй правоті.— Чому, власне, я маю підставляти свою задницю під вогонь? Невже лиш тому, що якомусь полковникові заманулося стати генералом?!

— А ті піхотинці на фронті?! — з не меншим запалом відпарирував Мудренджер. — Чому вони повинні підставляти під вогонь свої голови? Невже лиш тому, що тобі твоя задниця дорожча?! А наземні війська мають право на підтримку військ повітряних!

— Я їм не повітряне військо! І взагалі яка їм різниця, хто саме розтрощить ті склади? А цей сучий Пескарт кидає нас туди, аби тільки вислужитися!

— О, це я вже чув! — озвався Мудренджер; його довге, худорляве обличчя зблідло, у зволожілих карих очах світилася щира переконаність. — Тільки ти, хлопче, забув, що ті склади боєзапасів хтось та мусить розбомбити! Можеш мені повірити, Йоссар’яне: я люблю полковника Пескарта не більше за тебе. — Губи його засіпалися, і для більшої переконливості Мудренджер беззвучно вдарив кулаком по своєму спальному мішку. — Але не нам з тобою вирішувати, які саме цілі знищувати, і кому їх знищувати, і…

— І кому саме накладати при цьому головою? Ти це хочеш сказати?

— Так, і це — теж. Ми не маємо права ставити під сумнів…

— Та ти здурів!

— …ніякісінького…

— Виходить, по-твоєму, полковник Пескарт може вирішувати, як і заради чого спровадити мене на той світ, а я навіть не маю права втрутитися! Ти що — серйозно так вважаєш?

— Цілком, — уже не так упевнено мовив Мудренджер. — Є люди, яким довірено вести нас до перемоги, і їм видніше, які цілі й кому треба бомбардувати.

— Я йому про варене, він мені про печене, — втомлено промовив Йоссар’ян, украй зморений тупістю Мудренджера. — Ти говориш про взаємодію повітряних та наземних військ, а я — про мої стосунки з полковником Пескартом. Тобі головне — це виграти війну, мені — не програти життя.

— Отож-то й воно, — ваговито відказав Мудренджер. — І що, по-твоєму, важливіше?

— Для кого важливіше?! — відпарирував Йоссар’ян. — Протри очі, друже! Мертвим плювать на те, кому дістанеться перемога.

Мудренджер осікся, неначе дістав по пиці, його губи стулилися в одну молочно-білу ниточку.

— Ну, поздоровляю, Йоссар’яне! — гірко прошепотів він нарешті, майже не розтуляючи рота. — За таку філософію ворог мусив би тобі ноги мити й воду пити!

— Ворог — це той, хто прагне твоєї смерті,— з важкою непохитністю промовив Йоссар’ян, — на чиєму боці він би не опинився. І перший такий ворог — це Пескарт. Закарбуй це собі на носі, друзяко, і не забувай ні на мить, якщо хочеш іще пожити на білому світі.

Та Мудренджер не послухався цієї поради і пішов у небуття. А в ту мить ці Йоссар’янові слова так шокували його, що той навіть не наважився признатися приятелеві у своїй причетності до свистухи, через яку відклали виліт зайвий раз. Та не менше шокований був і Майло, бо йому здалося, що хтось ізнову отруїв усю ескадрилью.

— Прошу тебе як друга, — знервовано зашепотів він, коли, весь трясучись, прибіг до Йоссар’яна просити допомоги, — запитай у капрала Сноба, чи не він це знову підкинув прального мила в картопляне пюре? Він тебе поважає і скаже правду, якщо ти даси йому слово, що його не продаси. А як признається, скажеш мені.

— Хто ж, як не я?! — признався Йоссар’янові капрал Сноб. — Так, як ти й просив, — пральне мило в картопляне пюре, усе чин чином.

— Він божиться, що ні сном, ні духом… — доповів Майлові Йоссар’ян.

— Недарма Данбар каже, що бога нема, — з сумнівом накопиливши губи, мовив Майло.

1 ... 66 67 68 69 70 71 72 73 74 ... 241
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)