Жменя вічності

— Все правильно. Саме тоді нашими вченими була розроблена нова технолоґія керування каналами. З того часу наші стискувачі здатні впливати не лише на окремі канали, а й на всю дром-зону, змінюючи її конфіґурацію та фізичні характеристики. З колишньою енерґоємною технолоґією ми просто не змогли б справитися з усіма ста мільярдами каналів.

— Так я й думав, — кивнув Шанкар. — І, якщо не помиляюся, тоді ваші системи стеження навмисно неправильно визначили канал, по якому втік розвідник Чужих. Тоді ви — певніше, ваші попередники — отримали сильний козир, який не забарилися викласти перед народом Терри-Ґаллії. Мовляв, дорогі співвітчизники, нам доведеться дужче затягнути паси й більше працювати на оборону, інакше нашу планету спіткає доля решти людських світів.

Міністр Карно вражено мовчав і дивився на Шанкара з якоюсь чудернацькою сумішшю подиву та забобонного страху. Нарешті він сказав:

— Я схиляю голову перед вашим розумом та проникливістю, пане посол. Лише за кілька днів ви розгадали таємницю, яку ми старанно оберігали сім десятиліть.

— Гм-м… — протяг Шанкар. — Мені здається, що час від часу й у вас з’являлися люди, що поступово прозрівали правду. Але ваші спецслужби працювали бездоганно, вчасно вираховували таких розумників і залучали їх до роботи над проектом.

— Певна річ, сер.

— Але навіщо? — мимоволі вирвалося в мене. — Навіщо це приховували?

Шанкар повернувся до мене:

— А ви самі подумайте, капітане. Як бо інакше їм вдалося б виховати трьохмільярдну націю воїнів, яким би ще способом вони змусили демократично обраний парламент виділяти від двадцяти до двадцяти п’яти відсотків бюджетних коштів на оборону?

Поль Карно ствердно кивнув:

— Все було саме так, як сказав месьє Шанкар. Якщо не враховувати людський фактор, то лоґічно було б повністю закрити для Чужих нашу дром-зону, наглухо закупорити всі відомі їм канали й інтенсивно готуватися до війни за звільнення решти людства. І якби це потребувало десяти чи п’ятнадцяти років, ми б так і вчинили. Але наші економісти та військові стратеґи підрахували, що нам знадобиться як мінімум шістдесят років. А психолоґи зауважили: за існуючої демократичної системи цей план взагалі нездійсненний, більшість людей просто відмовиться працювати в поті чола і терпіти нестатки заради досягнення такої віддаленої мети. До психолоґів приєдналися експерти-історики і як приклад навели випадок з далекого минулого Землі, коли наприкінці XX століття спалахнув балканський конфлікт. Там воювали між собою кілька народів — вони належали до одного етносу, мали спільну мову і схожі культури, але сповідували різні реліґії… Втім, ідеться не про них, а про тих, хто намагався примирити їх — чи принаймні перешкодити подальшій міжусобиці. Це були війська ООН. Серед усього іншого вони взяли під свій захист одне місто — здається, воно називалося Аржанвілль… чи Сілвертаун.

— Це занадто буквальний переклад, пане міністре, — зауважив перший заступник, що досі не втручався в розмову. — Його справжня назва — Сребрениця.