Вовки Кальї. Темна вежа V

— Сірі коні, — сказав Едді.

— Еге ж, — кивнув Роланд.

— П'ятдесят чи шістдесят Вовків, і всі, як один, на сірих конях.

— Так вони сказали.

— І ніхто навіть не допустив думки, що це чудасія, — задумливо промовив Едді.

— Ні. Схоже, їх це не здивувало.

— Адже це чудасія, правда?

— Шістдесят-сімдесят коней, і всі однакової масті? Авжеж, чудасія.

— Ці люди в Кальї самі вирощують коней.

— Еге.

— Навіть нам конячок привели. — Едді, якому в житті не доводилося сидіти верхи, подумки порадів, що в нього є час морально підготуватися до цього випробування, але вголос нього не сказав.

— Еге ж, їх прив'язали з іншого боку пагорба.

— Ти впевнений?

— Я відчув їхній запах. Думаю, ними опікується робот. — Чому тоді ці люди сприймають п'ятдесят-шістдесят коней однакової масті як належне?

— Тому що насправді вони не думають про Вовків і все, що з ними пов'язано, — сказав Роланд. — Напевно, всю свою розумову енергію вони витрачають на те, щоб боятися.

Едді висвистав п'ять нот, які ледь-ледь не дотягували до мелодії. І сказав:

— Сірі коні.

Роланд кивнув.

— Сірі коні.

Вони подивилися один на одного і розсміялися. Едді обожнював, коли Роланд сміявся. Його сміх був сухий і неприємний, як крик тих велетенських птахів, що їх він називав расті… але Едді все одно його обожнював. Можливо, лишень тому, що Роланд так рідко сміявся.

День хилився до вечора. Хмари потоншали, й тепер крізь них прозирала бліда блакить. Оверголсерів загін повернувся до свого табору. Сюзанна і Джейк вирушили лісовою дорогою набрати ще пундиць. Після грандіозного обіду вони були такі ситі, що не хотіли нічого важчого за ягоди. Едді сидів на колоді й різьбив. Близько нього сидів Роланд, розклавши перед собою на оленячій шкірі всю їхню зброю в розібраному вигляді. Він по черзі змащував усі деталі, підносячи кожен замок, барабан і ствол до світла, востаннє інспектуючи їх перед тим, як відкласти вбік для збирання.

— Ти сказав їм, що від них уже нічого не залежить, — порушив мовчанку Едді, — але вони зрозуміли не більше, ніж усе те діло з сірими конями. А ти не пояснив до пуття.

— Це б їх лише засмутило, — сказав Роланд. — У Ґілеаді любили казати: «Не буди лихо, поки спить тихо».

— Угу, — підтвердив Едді. — А в Брукліні ще казали: із замшевої куртки шмарклю так просто не зітреш. — Він підняв угору предмет, над яким працював. То має бути дзиґа, подумав Роланд, дитяча іграшка. І знову в його підсвідомості заворушилася тривожна думка про те, чи багато Едді насправді знає про жінку, з якою лягає щоночі. Про жінок. — Якщо ти виріщиш, що ми спроможні їм допомогти, то ми будемо змушені їм допомогти. Адже саме так вчинив би відважний Ельд, га?

— Так, — сказав Роланд.

— І якщо ніхто з них не схоче воювати разом з нами, ми воюватимемо самі.

— Щодо цього я не хвилююся, — сказав Роланд, тримаючи в руці блюдечко, повне світлого й прозорого рушничного мастила. Вмочив у нього кутик замшевої ганчірки, узяв пружинний затискач Джейкового «рюгера» й заходився його чистити. — Тіан Джефордс точно виступить на нашому боці. І я впевнений, що в нього є один чи двоє друзів, які вчинять так само, хай там що вирішать їхні збори. В крайньому разі є ще його дружина.

— А якщо їх обох уб'ють, що буде з їхніми дітьми? Їх п'ятеро. А ще, здається, є якийсь стариган. Дідо. Вони й за ним доглядають.

Роланд знизав плечима. Кілька місяців тому Едді помилково прийняв би цей жест — разом з виразом стрільцевого обличчя, геть позбавленого емоцій, — за байдужість. Але тепер він знав більше. Роланд так само був залежний від своїх правил і традицій, як Едді колись — від героїну.

— А що, як ті Вовки вб'ють нас у цьому задрипаному селі? — спитав Едді. — Якою буде твоя остання думка? «Не віриться, що я був таким поцом, коли відмовився від шансу дістатися Темної вежі заради купки шмаркатих малих?» Чи щось не менш сентиментальне.

— Ми ніколи не наблизимося до Темної вежі навіть на тисячу миль, якщо наш шлях буде неправедним, — промовив Роланд. — Скажеш, ти цього не відчуваєш?

Едді не міг цього сказати, бо відчував. А ще в ньому прокинулося якесь жагуче бажання воювати. Знову запраглося битви. Схотілося взяти кількох Вовків, ким би вони не були, в приціл одного з великих Роландових револьверів. Не було сенсу дурити себе: він хотів зняти кілька скальпів.