Слідами вигнанця
- Автор: Угаров Григор
- Год: 1966
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Переводчик: Иван Иванович Билык
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Слідами вигнанця». Краткое содержание книги:
Ув'язненого болгарського революціонера Балканова турецькі власті продають шукачам діамантів у Африку. Син Балканова Павел вирушає на розшуки батька. Повість знайомить нас з історією і культурою Африки, її природою, населенням. Книжка цікава за фабулою, пізнавальна й виховна.
Плем'я не мало власної залізної руди й купувало її в сусідів — кокондо, знову ж таки за ту саму сіль…
Минуло ще два дні. Балканов лаштувався у далеку путь. Одночасно він старанно вивчав мову племені й кожне нове слово занотовував у зошит. Був твердо переконаний, що, тільки знаючи мову, зможе зібрати багатий і цінний науковий матеріал, глибше вивчити побут і звичаї тубільних племен.
Якось надвечір сиділи вони вдвох із вождем під хлібними деревами. Бенгас мовчав добру годину, втупивши смутний погляд у землю.
— Білі знову нападуть на нас! — тяжко зітхнувши, нарешті озвався вождь. — Відберуть у нас землю. А такої родючої землі ніде немає. Маніока тут дає багато коренів. Добре ростуть батати, ямс, сорго…
— Один загін білих не може здолати плем'я, — глянув на нього географ. — Плем'я переможе білих. У вас он скільки хоробрих чоловіків та жінок!
Вождь сумно похитав головою.
— Як тільки нас покине біла людина з вогненним луком, плем'я розженуть, мов стадо антилоп. У білих завжди багато вогненних луків. Наші стріли не долітають до білих, а невидимі стріли їхніх луків до нас долітають! А це погано… Білі переможуть нас.
Павел мусив сам собі визнати: вождь має рацію. І все-таки треба пораяти, що йому робити в такому випадку. Подумавши, він сказав:
— Як вождь покличе на допомогу плем'я кокондо, він стане могутніший. Тому що білі не зможуть подолати двох племен. Обидва племені оточать білих і повідбирають у них вогненні луки. Тоді й ви матимете цю зброю.
У вождя аж очі заграли. Він одразу вхопився за цю рятівну думку.
— Біла людина говорить розумно! — задоволено сказав Бенгас. — Два племені гуртом стануть дужчі!
Потираючи плескатий ніс, він замислився, а тоді спитав:
— А важко буде моїм людям навчитися стріляти з вогненних луків?
— Ні, — усміхнувся Павел. — Зовсім не важко. Я сам навчу вождя посилати невидимі стріли з вогненного лука.
Бенгас вдоволено зареготав, але раптом, наче засоромившись, затулив рота долонею. Потім схопивсь на ноги й почимчикував до своєї оселі. Незабаром Павел побачив, що в холодку під кокосовими пальмами зібрались на раду всі старійшини разом з вождем, чаклуном, ковалем та Кабангою. Бенгас, клякнувши на одне коліно, говорив неквапом, поважно й вимахував то однією, то другою рукою. Двічі він кивав у бік Павла. Очевидно, рада племені обговорювала Павлову пропозицію прохати допомоги в сусідньому племені.
Дні повільно спливали один за одним, а лукулі ще й досі не сповіщало з Буйволячої гори про кінець ворожнечі між двома племенами.
Маванді день у день ставало гірше. Вона лежала на дерев'яному полу в жіночій половині оселі. Рана її взялася гноєм. Нога була мов колода. На шкірі загрозливо прозирали плями, в оселі тхнуло тліном. Дівчину заливав піт, палив жар, била пропасниця. Хвора вже не могла й поворухнутись.
Павел тепер бачив, що ніякі перев'язки, ніяка дезинфекція карболовим розчином, ніякісінькі краплі не допоможуть їй. Але, незважаючи на це, він і далі промивав рану. Врятувати дівчину могло єдине: негайна операція. Треба було видалити вражену тканину або й цілу ногу відтяти. А як це зробити! Деякі лікарі випалюють гнійниці розпеченим залізом, інші — киплячим лоєм… Але ж то лікарі, а Павел усього лиш географ…
Одного разу вночі Павел навіть уже нагострив ніж, направив бритву й добре обпалив їх на спиртівці, але до ранку передумав. У таких умовах операція могла лише додати Маванді зайвих страждань та й годі, бо момент для хірургійного втручання прогаяно.
Виснажений безсонням та душевними тортурами, Павел не знав, куди себе подіти, аби хоч трохи розвіятись. Тому коли вранці, виходячи з вождевої оселі, він уздрів на березі коваля, то подався до нього.