Емісар
- Автор: Волков Олексій
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Нора-Друк
- ISBN: 978-966-2961-92-8
- Жанр: Боевики
Электронная книга - «Емісар». Краткое содержание книги:
Моя імпровізована піка не мала руків’я і робити нею рублячі рухи було украй небезпечно — вона могла взагалі вилетіти з руки. Це означало б мій кінець. Він усе-таки фехтував, а не бездумно наносив удари. Вочевидь ця людина завжди знала, з ким має справу, тому й володіла своєю таємною зброєю. А я дивував його, грамотно захищаючись лівою рукою і роблячи випади усе частіше.
Він зупинився і озирнувся, шукаючи собі додаткової зручності. Напевно, дуже важливо для нього було довести справу до кінця, оскільки у його лівій руці з’явилася справжня ручка від металошукача з датчиком на кінці. Я відступив тепер уже зайвих півкроку і приготувався до зустрічі. Браслети тягли уперед. Піднявши палицю, він з криком кинувся на мене і рубонув нею, відводячи водночас другу руку для удару клинком. Смикнувши браслети на себе, я спрямував тіло йому назустріч, не звертючи уваги на цю імпровізовану палицю і намагаючись ухилитися від більш грізної зброї.
До кінця мій задум не спрацював і в голові добряче дзенькнуло, вдарило по плечі, а наступної миті я парирував удар його клинка. Тіла наші стиснулися і я відчув, як різонуло по правому боці. Відштовхнутий вагою мого тіла, втративши рівновагу він відступив.
Н-на-а!!!
Здавалося, я проштрикну його наскрізь. Ворог тримався за живіт, а я дивився на свою руку, що зуміла-таки нанести ефектний удар без замаху. Піка, що не мала ефесу, від стикання з його тілом проїхалася по моїй долоні і я тепер тримав її практично за вістря.
І все-таки його рука була у крові, як і подертий светр на животі. А я вчасно встиг перехопити свою зброю як належить, тому що, втративши витримку, він знову кинувся на мене. Це вже був відчай. Чітко відбивши випад, я рубонув його по голові. Але кайданки невчасно смикнули назад і вістря мого свердла лише розсікло йому обличчя. Рана була глибока і з неї одразу заюшило. У надзусиллі я зробив новий випад і удар прийшовся по руці. Клинок задзеленчав по підлозі, а він відступив на безпечну відстань. Перехопивши свердло у припняту руку, я таки зумів хапнути тіло Айвена за штанину і потяг до себе. Кривавлячи підлогу, мій супротивник збирав уміст схову. А за мить його черевики протупотіли сходами догори. Клацнув замок на дверях.
Лише тепер я відчув, як тремтять руки, коли витягав пістолет з кобури під пахвою Айвена. Постріл перебив ланцюжок, звільняючи руку. Телефон Стенлі. Є. Ключі від кайданок у кишені бороданя. Який? Ось!
Наручники покотилися по бетону. Двері зачинені. Три постріли у замок зробили свою справу. Але з підвалу я так і не вийшов. Нехай я ще не став профі, але, напевно, вже й не був повністю дилетантом. Тому, озираючись, повернувся-таки до сейфа. Як відчував! Там залишалося ще щось. Маленька коробочка, футлярчик. Він лежав у самому кутку, тому й не дістався до нього Айвен раніше. Не встиг. Тепер і мені доведеться пограти у цю гру.
З нього юшило так, що сліди були більш ніж переконливими. Вискочив через двері. Оглянувши себе, вийшов і я. Подалі звідси. Я ішов, запхавши руки до кишень і тримаючи в одній телефон Стенлі, а в іншій маленьку коробочку, ще не уявляючи, що у ній.
Якраз воно і було справжнім громом серед ясного неба, а якщо ж бути точнішим — блискавкою. Саме блискавкою, тому що так буквально і називалося. Блок флеш-пам’яті до комп’ютера або, якщо по-простому, — флешка зберігалася у маленькому футлярі, що був останнім у схові. Що звідти витягли крім цього — одному Богу відомо, а швидше дияволу. Мені ж окрім неї дісталося лише кілька крихт чогось такого схожого на віск або парафін, з якого роблять свічки, тільки значно м’якшого. Воно відлетіло від коробки, тієї останньої, яку витяг з сейфа Айвен за мить до своєї смерті. Я загорнув речовину у шматок паперу і поклав у футляр поруч із флешкою. Подряпина від удару клинка мого супротивника була поверхневою, проте у голові гуло, а плече і шия, куди влучив датчик, добряче боліли. От тепер я мав зателефонувати Стенлі. І то чимшвидше. Якщо він живий.
Пальці набирали номер, а флешка муляла долоню і не так долоню як розум. Заховавши її якнайглибше, я зітхнув і натис кнопку. Звістка про погром, влаштований його ж людьми, суттєво зіпсувала йому настрій. Зіпсувала — мало сказати. Це відчув навіть я на відстані. Навіть при тому, що голос старого завжди залишався спокійним, а емоції міцно спали.
— Я повертаюся, — після секундної затримки сказав старий. — Сиди там і чекай.
Очевидно, ситуація вийшла на таку фазу, що йому довелося залишити мене у своїй найпотаємнішій «норі», про яку узагалі ніхто не знав, ще й на самоті. Тільки сталося непередбачене, адже помилок припускаються усі. Хто ж він насправді? Іванов, не інакше. Або один із тих двох, яких вважав, що знищив, Іванов. Але помилився. І він, залишившись живим, розпочав свою гру. Знати б…