Теорія кваліфікації злочинів: Підручник.
- Автор: Кузнецов Віталій Володимирович, Савченко Андрій Володимирович
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: КНТ
- ISBN: 978-966-373-290-9
- Жанр: право
Электронная книга - «Теорія кваліфікації злочинів: Підручник.». Краткое содержание книги:
Опрацьовано останні зміни та доповнення до кримінального законодавства, наведено положення нових постанов Пленуму Верховного Суду України, матеріали судової та слідчої практики, що допомагає студентам кваліфіковано обґрунтувати відповідь. Структура підручника допомагає ефективно підготуватися до заліків (іспитів) з теорії кваліфікації злочинів.
Буде корисний студентам, слухачам і курсантам вищих навчальних закладів юридичного профілю, науково-педагогічному складу, а також працівникам суду, правоохоронних органів, адвокатури, та всім, хто цікавиться питаннями кваліфікації злочинів.
Це правило є прийнятним і щодо кваліфікації вчинення злочинів іншими злочинними організаціями, крім злочинів, які вчиняються не передбаченими законом воєнізованими чи збройними формуваннями (частини 4, 5 ст. 260 КК України). З огляду на це, видається логічною пропозиція В. Навроцького щодо виключення з КК України відповідних частин (3 та 4) ст. 260, тому що таке вирішення дасть змогу не тільки спростити застосування кримінального закону, але й базується на принципах кримінально-правової кваліфікації[105].
3.5. Добровільна відмова від доведення злочину до кінця при співучасті
Спільне вчинення злочину декількома особами покладає суттєвий відбиток на добровільну відмову співучасників, яка має свої особливості при вирішенні питання про кримінальну відповідальність співучасників.
Якщо для виконавця злочину, котрий діє індивідуально або ж спільно з іншими співучасниками, вимагається звичайне припинення скоєння розпочатого злочину, тобто недоведення його до кінця, то для організатора, підбурювача (крім пособника) через специфічність їхньої ролі такої пасивної поведінки явно недостатньо. Тож лише в разі, якщо ці співучасники своєчасно вживуть усіх необхідних заходів для недопущення чи припинення скоєння злочину, вони можуть вважатися такими, що добровільно відмовилися від нього й у зв’язку з цим не будуть підлягати кримінальній відповідальності.
Отож добровільна відмова організатора, підбурювача, пособника охоплює необхідність:
• або своєчасно повідомити про підготовлюваний злочин правоохоронні органи;
• або повідомити про нього потерпілого чи інших осіб, здатних припинити (не допустити) протиправне діяння виконавця.
Добровільною відмовою пособника є також ненадання ним засобів або знарядь вчинення злочину чи неусунення перешкод вчиненню злочину.
Окрім того, організатор і підбурювач можуть переконати виконавця не вчиняти злочин, а також фізично протидіяти йому; пособник, який надав зброю чи знаряддя скоєння злочину, — вилучити їх у виконавця. Подекуди достатнім може виявитись навіть бездіяльність співучасника, якщо вирішальна умова скоєння злочину полягає у виконанні якої-небудь дії чи повідомленні виконавцеві необхідної інформації. Іншими словами, можливий широкий спектр способів запобігання злочину з боку будь-кого зі співучасників, головне, щоби своєю активністю вони повністю нейтралізували суспільно небезпечну діяльність виконавця.
Якщо виконавець вчинив закінчений злочин, незважаючи на спроби організатора чи підбурювача відвернути його, то такі невдалі зусилля названих співучасників не впливають на кваліфікацію їхніх дій як закінченого злочину, відмова визнається невдалою та вони несуть відповідальність за його скоєння на загальних підставах. їхні дії можуть бути взяті до уваги при призначенні покарання, вирішенні питання про звільнення від кримінальної відповідальності чи звільнення від покарання.
У деяких випадках дії підбурювача та пособника, а іноді й організатора, попри всі їхні зусилля, не приводять до скоєння можливим виконавцем задуманого, бажаного для них злочину. Скажімо, підбурювач не зумів викликати в іншої особи рішучості скоїти злочин; всі зусилля організатора створити злочинну групу наштовхнулися на рішучу відмову втягуваних у неї осіб; пособник надав виконавцеві зброю для вчинення злочину, однак той не скористався з неї.
Такі невдалі спроби вчинити злочин об’єднаними зусиллями називаються невдалою співучастю. До них також належать випадки, коли організатор, підбурювач або пособник зробили все необхідне для скоєння злочину, однак виконавець добровільно відмовився від доведення його до кінця чи не встиг завершити розпочатий злочин у зв’язку зі смертю, арештом по іншій справі або з інших об’єктивних причин. Оскільки дії співучасників за таких обставин зберігають свою суспільну небезпечність, вони повинні нести кримінальну відповідальність. Однак фактично скоєне ними не утворює співучасті, оскільки відсутня необхідна для цього спільність дій і суб’єктивний зв’язок винних.
Отож невдала співучасть — це особливий різновид готування (замаху) до конкретного злочину, що кваліфікується за ст. 14 або ст. 15 та відповідною статтею Особливої частини КК України. У разі добровільної відмови будь-кого зі співучасників виконавець підлягає кримінальній відповідальності за готування до злочину чи за замах на злочин, залежно від того, на якій із цих стадій його діяння було припинено.
105
Навроцький В. О. Науково-методичні рекомендації з питань кваліфікації злочинів, учинених групою, групою осіб за попередньою змовою, організованою групою і злочинною організацією (розмежування різних форм співучасті та видів співучасників) // Лист Управління по розслідуванню особливо тяжких злочинів та вчинених організованими злочинними групами ГСУ МВС України. — № 13/6-1764 від 31 грудня 2003 року. — С. 22.