Москва Ординська. Книга друга
- Автор: Белинский Владимир Брониславович
- Серия: Москва ординська #2
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Видавництво імені Олени Теліги
- ISBN: 978-966-355-079-4
- Жанр: Альтернативные науки и научные теории
Электронная книга - «Москва Ординська. Книга друга». Краткое содержание книги:
Адресується широкому колу читачів: науковцям, викладачам вишів, шкільним учителям, студентам, всім, хто бажає знати правду про минуле.
Так загинула людина, яка завдала найстрашніших руйнівних ударів Золотій Орді на рубежі XIV–XV століть. По суті, це була людина, яка зсередини зруйнувала підмурки держави.
Зазначимо: у російській історії зафіксовано й такий факт: «Витовт, заинтересованный в поддержании и сохранении своего престижа в Орде… провозгласил ханом сына Тохтамыша… дал ему саблю, одел ханскую ризу и направил его вместе с Радзивиллом в Орду “со своим войском”. Войско…“добравшись до Волги, врасплох напало на Орду… после ожесточенного боя убило самого… (хана. — В. Б.) и много его людей… Новый хан отправил в Литу с Радзивиллом большие подарки Витовту, выразил свою преданность: (он) остался верным своему слову…» [14, с. 191–192].
Однак російські історики, зокрема професор М. Г. Сафаргалієв, відносять описані факти до 1416 року та приписують їх іншому синові Тохтамиша.
Не будемо сперечатися з російськими істориками. Зазначимо тільки: і в 1421 році Литовський князь Вітовт організував воєнний похід на Золоту Орду.
Отже, два головних висновки з подій 1412–1421 років:
перше: у 1419 чи 1421 році загинув останній син Тохтамиша, Кадир–Берди, який згідно з Яси Чингісхана мав право наслідувати царський трон;
друге: головна заслуга припинення смути у Золотій Орді належить Великому князю Вітовту, військо якого, починаючи з 80–их років XIV століття, підтримувало хана Тохтамиша та його синів у боротьбі проти заколотників.
До влади у Золотій Орді в 1421 році, згідно з російською історіографією, прийшов хан Улу–Мухаммед — син Ічкел–Хасана, двоюрідного брата Тохтамиша, тобто людина з його роду. Хоча російський історик А. К. Марков, досліджуючи монети, карбовані Улу–Мухаммедом, перші з них відносив до 1418–1419 років (за мусульманським літочисленням — до 821 року).
Але не будемо сперечатись. Російська історична наука не могла відкрито заявити, що хан Улу–Мухаммед жорстокою рукою припинив чвари у державі, бо за її теорією Московія після вигаданої Куликовської битви вже була майже незалежною державою. А сильна центральна влада в Золотій Орді цю тезу повністю заперечувала. Будь–які чвари в окремому удільному улусі, а вони виникали постійно, навіть за часів найпотужніших ханів — Батия, Берке, Менгу–Тимура, Тохти, Узбека, Джанибека, Тохтамиша, підносили до загальнодержавних, аби принизити і спаплюжити велич Золотої Орди.
Після жорстокого, показового знищення Едігея рід мангитів на деякий час був змушений підкоритися центральній владі. Багато з його підродів та сателітів відкочувалися на схід до володінь нащадків еміра Тимура (Середня Азія) і володінь нащадків Орди (Ічена) — сучасного Східного Казахстану. Ті, що залишились, платили податки до казни Улу–Мухаммеда.
І як би не бажала Москва іншого, та саме це засвідчили давні історики. Послухаємо: «В 824–м году (1421 г.) государем земель Дештскихбыл Мухаммедхан…» [15, с. 533].
«В 824 (6.І.1421–25.XII.1421) году при дворе египетских султанов и при дворе Шахруха в Герате были получены известия о воцарении Улук–Мухаммеда в Дешт–и–Кипчаке» [14, с. 197].
«828–й год (23 ноября 1424 – 12 ноября 1425). Государем земель Дештских, столица которых Сарай, был султан Мухаммедхан, из рода Чингисхана» [28, с. 181].
«В 832–м году (11 октября 1428–29 сентября 1429) государем Крыма и прилегающих к нему земель был Мухаммедхан.
В четверг, 16 реджеба 832 года (21 апреля 1429) прибыли послы от Мухамедхана, государя Дештского и Крымского» [28, с. 182].
І ще одне свідчення від професора М. Г. Сафаргалієва:
«Наличие монет Улук–Мухаммеда, чеканившихся в Крыму, в Астрахани и в Булгаре позволяют сделать вывод, что эти земли и улусы были завоеваны ханом…» [14, с. 200].
Починаючи з 1419 чи 1421 року Золота Орда відновила централізовану владу і знову сприймалась навколишніми сусідами як потужна, єдина держава. Треба розуміти, що і за часів першої (1360–1380 роки) і другої смути (1396–1416 роки) Золота Орда була в очах сусідів єдиною, потужною державою. Бо як у першому, так і в другому випадку, державою керували або законні хани, або інтригани Мамай чи Едігей.
Дуже влучно говорив російський професор Л. М. Гумільов: «Но любопытно, что… (московські. — В. Б.) князья, даже во время «замятии», когда ханы менялись чуть ли не каждый год, продолжали возить «выход» в Орду — то есть тот взнос, на который Орда содержала свое войско…» [100, с. 15].
Хоча смути завжди знесилювали держави, але заперечувати
і перебільшувати їх у Золотій Орді недоречно.
Ось як описав одну таку смуту за часів Улу–Мухаммеда у своєму листі Литовсько–Руський князь Вітовт: