Гараж пана Якобса
- Автор: Шрайер Вольфганг
- Год: 1962
- Язык: украинский
- Год: Державне видавництво художньої літератури України
- Переводчик: Юрий Яковлевич Лисняк
- Жанр: Криминальные детективы
Электронная книга - «Гараж пана Якобса». Краткое содержание книги:
Роман Вольфганга Шрайєра — яскрава картина з життя Західного Берліна, перетвореного окупаційними властями західних держав та боннськими реваншистами на розсадник злочинів і провокацій, плацдарм шпіонажу та диверсій проти НДР і всього соціалістичного світу.
Переклали Ю. Лісняк та 3. Кундіренко
«На банкноті, — хвилюючись, прочитав він у записці, — виявлено відбитки пальців трьох осіб. Ці відбитки збігаються з переданими нам для порівняння відбитками пальців: а) криміналрата доктора Горна; б) криміналкомісара Ірінгса, в) Рудольфа Крамера. Інших відбитків виявити не вдалося. Криміналоберсекретар Бруннер».
«Знову невдача, — розчаровано подумав Горн. — А я чекав хтозна-чого. Невідомий, мабуть, був у рукавичках.
На його місці це зробила б кожна розумна людина. Напевно, так воно й було, бо інакше Ірінгс відразу одніс би банкноту до восьмого відділу. Правда, він мусив зробити це за всяких обставин, адже він не міг знати, чи не тримав її невідомий до зустрічі з ним голими руками… Це недогляд Ірінгса і мій також. Я повинен був подумати про це і підказати Ірінгсу».
Горн дістав банкноту, поклав її разом з запискою в той самий конверт і, сколовши конверт двома скріпками, наказав віднести його у відділ Шнабеля.
Потім він витяг з середньої шухляди жовту папку з написом «№ 19/51. Гараж „Зюд-вест“» і почав перегортати папери. Вюрцбургер ще не повернув йому матеріалів, одержаних із східної зони, але й не повторив вимоги припинити слідство. Можливо, він відчував, що наразився б на впертий опір Горна. Криміналрата гнітила думка, що він — тільки він один — винен у зникненні Ірінгса і що зникнення комісара має якесь відношення до справи гаража «Зюд-вест». Тому він ще заповзятливіше взявся за цю справу; йому було приємно, що всі співробітники відділу перейнялись його завзяттям.
Горн взяв листок паперу і авторучку, щоб зробити короткі виписки з справи, як раптом згадав, що вже доручив цю роботу секретареві. Він покликав Вернера Ульмана, і той ввійшов у кімнату і поклав перед ним старанно складене зведення обвинувальних матеріалів проти гаража «Зюд-вест». Усе викладалося тут пункт за пунктом в строгій хронологічній послідовності. «Не вистачає, власне, тільки показання того хлопця з Магдебурга, якого я допіру відіслав до Вюрцбургера», — винувато подумав Ульман.
«1. Відбитки пальців Йордана, — читав тим часом Горн, — підтверджують його безпосередню участь у потсдамському злочині. Зареєстрований у поліції під номером 609/49. З 1/12 1949 працює автослюсарем у гаражі „Зюд-вест“.
2. Доведено, що Якобс, власник гаража „Зюд-вест“, перебував під час вчинення злочину за межами Берліна, недалеко від Потсдама. З ним були двоє його підлеглих.
3. Йордан, за яким було встановлено нагляд, безслідно зник через кілька годин після цього.
4. Через двадцять годин після подій у Потсдамі Якобсові подзвонили по телефону з Бремена, і він закінчив розмову з підозрілою поквапливістю. За характером розмову можна розглядати як донесення співучасників Якобса про успішну доставку викрадених документів.
5. Комісар Вольф виявив на подвір’ї гаража „Зюд-вест“ броньований лімузин. (Вольфові доручено порівняти рисунок протекторів машини з фотографіями слідів і з’ясувати, чи не має в ній пристрою для скидання залізних предметів, призначених для виведення з ладу засобів транспорту). Як заявив Якобс, машина належить йому».
Нижче йшли докладні пояснення, а під ними було прикріплено ескіз карти, на якій позначено Целендорф, Потсдам і зовсім унизу — Міхендорф; червоним олівцем були нанесені: гараж «Зюд-вест», потсдамська лабораторія, місце аварії на шосе № 2 і місце, де в ніч на понеділок народна поліція застрелила невідомого мотоцикліста. Воно було всього за чотири кілометри на південний захід від Ванзе.
— Мушу визнати, — сказав Горн, — що робота виконана бездоганно. От тільки хіба що пункт третій я сформулював би інакше. Люди, за якими ми встановлюємо нагляд, не можуть зникати безслідно, правда ж? Все ж інше — добре.
На обличчі Ульмана з’явилася сором’язлива посмішка: такі хвилини були найкращими в його житті. Він вийшов.
Та за хвилину він знову відчинив двері, розчервонілий, видимо, чимсь дуже схвильований.
— Пане криміналрат, ви… ви чули? Оберкомісара Штромайєра заарештовано! Чверть години тому. Заарештовано й відправлено в Моабіт!
— Що за жарти!
— Ні, справді! Мені щойно подзвонив Вернер…
— Вам відомо за що?
— До деякої міри, пане криміналрат. Вернер розповідає таке. Адже ви знаєте, що за останні місяці крадіжки машин почали траплятися значно частіше…
— Так, мені це відомо.
— Ну, так от: то були махінації Штромайєра. Відбувалися не справжні крадіжки — їх інсценували два хлопці за дорученням Штромайєра. Вони крали машину і по телефону сповіщали йому, де саме знайти її. Звідси і його нечувані успіхи. Пригадуєте, пане криміналрат, він дуже рідко ловив самих злочинців?