Відкрите суспільство та його вороги

Які ж інституційні вимоги висуває Платон до цієї найвищої форми освіти? Вони варті уваги. Він вимагає, щоб брали лише тих, хто вже пережив свій розквіт. «Коли їхня тілесна міць вичерпається і не до снаги стануть їм громадянські та військові обов'язки, тоді дозволено буде їм увійти до святилища...»18, а саме, їм буде дозволено прилучитись до висот діалектичного вчення. Причина, з якої Платон запроваджує це дивне правило, досить зрозуміла. Його лякає влада думки. «Усе велике небезпечне»19 — цією реплікою він визнає свій страх перед впливом, який може справити філософська думка на людину, яка ще не зазирнула в очі старості. (Усе це він вкладає до вуст Сократа, котрий помер, захищаючи своє право на вільні бесіди з молоддю.) Втім, саме на це й слід було чекати, якщо взяти до уваги, що Платоновою фундаментальною метою було заборонити всякі політичні зміни. Замолоду представники правлячого класу повинні воювати. Коли ж вони стануть надто старими, щоб мислити незалежно, то їх візьмуть до догматичного навчання і вдихнуть у них мудрість та авторитет, щоб зробити з них мудреців, котрі далі передаватимуть майбутнім поколінням свою мудрість, тобто вчення про колективізм та авторитаризм.

Цікаво, що в пізнішому й краще опрацьованому фрагменті, де він намагається змалювати своїх правителів яскравішими фарбами, Платон дещо змінює свою пропозицію. Тепер20 він дозволяє майбутнім мудрецям розпочинати підготовче вивчення діалектики у віці тридцяти років, наголошуючи, звісно, що «потрібна велика обачність» і що існує небезпека «безуряддя... яке псує багатьох діалектиків». Далі Платон вимагає, щоб «лише дисциплінованим і врівноваженим натурам дозволяти брати участь в обговоренні абстрактних питань». Така зміна, безперечно, робить картину яскравішою, але не впливає на фундаментальну тенденцію. З цього ж уривка ми дізнаємося, що майбутніх правителів не слід залучати до вищого філософського вчення — діалектичного бачення сутності добра — раніше ніж вони, склавши безліч іспитів і поборовши спокуси, досягнуть п'ятдесяти років.

Ось таке вчення знаходимо в «Державі». Схоже, що й діалог «Парменід»21 містить подібне твердження, адже тут Сократа зображено як видатного юнака, котрий, з успіхом поринувши в чисту філософію, потрапив у біду, коли його попросили пояснити тонші аспекти теорії ідей. Старий Парменід відпускає його з умовою, що Сократ ретельніше вивчить мистецтво абстрактної думки, перед тим, як знову втручатися у високі сфери філософських досліджень. Платон тут наче відповідає своїм учням, які благають його втаємничити їх, що сам він вважає передчасним: «Навіть Сократ був колись замолодим для діалектики».