Бог Дрібниць

Сліпа мати-вдова зі скрипкою.

У молоді роки, виявляючи неабияку далекоглядність і дбайливість, Маммачі підбирала кожну волосину, яка у неї випадала, і складала до невеличкої вишитої торбинки, яку тримала на столику біля ліжка. Коли волосся назбиралося достатньо, вона прикріпила його до сіточки і зробила так накладний пучок, який ховала у своїй шкатулці з коштовностями. Кілька років тому волосся у неї почало тоншати і сивіти, і вона, щоб додати йому об’єму, стала пришпилювати той смоляно-чорний пучок собі на голову, маленьку і сріблясту. За її уявленнями це було абсолютно прийнятно: то ж було все її, не чуже. Вечорами, скинувши вже той пучок, вона дозволяла внукам заплітати рештки свого волосся в тугу, тоненьку, лискучу від оливи кіску, скріплену гумкою на кінці. Хтось один заплітав, інший тим часом рахував незліченні родимки. Наступного разу близнюки мінялися.

На голові у Маммачі, ретельно сховані під рідким уже волоссям, були опуклі по краях борозенки у формі півмісяця. Шрами від давніх побоїв у давньому подружньому житті. Її шрами від латунної вази.

Вона грала повільну частину сюїти ре-мажор з «Музики на воді» Генделя. Очі за розкосими темними окулярами заплющила — користі з них було вже небагато, — проте все одно бачила, як музика в’ється над скрипкою, наче дим, і здіймається вгору, у спекотний пополудень.

Всередині її голова нагадувала кімнату, де сонячної днини всі вікна затягнули темними шторами.

Вона грала, а подумки мандрувала тим часом у минулі роки, до першої своєї промислової партії маринадів. Як же гарно вони виглядали! Запечатані слоїки стояли на столику біля узголів’я її ліжка, щоб можна було торкнутися до них, тільки-но розплющиш очі. Того вечора вона лягла спати рано, але невдовзі після півночі прокинулася. Простягнула руку — і стривожені пальці повернулися вимащені в олії. Слоїки маринадів стояли в олійній калюжі. Олія була всюди. Зібралася кільцем навколо термоса. Просочилася під Біблію. Розтеклася по цілому столику. Мариновані манґо ввібрали олію в себе і розбухли, тому слоїки й потекли.

Маммачі засіла за «Домашнє консервування» — книжку, яку подарував їй Чако, але відповіді на своє запитання там не знайшла. Тоді продиктувала листа до дівера Аннамми Чанді, який працював регіональним менеджером фірми «Падма-Піклз» у Бомбеї. Той порадив збільшити пропорцію консервантів. І солі. Це трохи допомогло, але повністю проблеми не вирішило. Навіть тепер, коли минуло вже стільки років, слоїки «Райських маринадів» усе одно трохи підтікали. Зовсім не помітно, проте після тривалого транспортування етикетки на них робилися масні і прозорі. Та й солі у маринадах було на дрібку забагато.