Кров Дракона. Хто із нас жертва?
- Автор: Мулик Назар
- Серия: Кровь дракона #1
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Мультимедійне видавництво Стрельбицького
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Кров Дракона. Хто із нас жертва?». Краткое содержание книги:
Магічний світ стає сильнішим і небезпечнішим для людей та королівств, особливо через свого очільника — Самаеля, чия жага до влади межує лише із його силою. Королі готуються до нових звершень, а люди молять богів про спокій та мир…
Фалмін — вбивця драконів та чоловік із поглядом самої Смерті, зробить усе заради єдиної доньки та її безпеки. Головне питання лише в тому, яку ціну доведеться йому сплатити.
Він зліз із коня, підвів його до стійла, аби той попоїв безкоштовного їдла, а сам попрямував до сараю, який все більше йому не подобався. Діставши меча, повільно увійшов всередину й зупинився біля самого входу, оглядаючи приміщення із середини.
Навколо валялися розкидані вила, граблі та лопати, на другому ярусі було видно заготовлене сіно й розвішену під стріхою рибу. Біля підпірних балок лежало декілька невеликих діжок, а на голих дерев’яних стінах висіли фартухи й різні знаряддя для праці. Фалмін, обережно ступаючи крок за кроком, підійшов до однієї з діжок, аби оглянути її вміст. Вони виявились порожніми, але від них чітко йшов запах горілки.
Коли Фалмін збирався оглянути інші діжки, зовні почулися віддалені голоси. Чаклун одразу сховався за однією із діжок і прислухався. Через декілька хвилин до його вух донеслися віддалені, але зрозумілі слова:
— Дідько, знову нічого не вполювали, жерти вже немає чого, та ще й ці двоє дівчат дорогою попалися, — прогорланив грубий голос.
— Так, добряче ми розважилися. Шкода, що вони на початку відмовили нам. Ну, зате тепер проведуть вечір із рибами на дні озера, — пробубнів ще один пискливим голоском.
Кроки важких чобіт почулися зовсім близько, а за мить заіржав Гор, який побачив незнайомих людей.
— Вкуси мене комар, Яшик, ти глянь на цього красеня, — здивовано промовив той, що з пискливим голосом.
— Що він тут робить, де взявся?
Фалмін придивився і крізь велику щілину в стіні побачив два силуети, які підійшли до коня. «Тільки спробуйте щось з ним зробити, — подумав про себе Фалмін, бачачи, як двоє чоловіків підійшли до жеребця».
— Нехай мене вовк зжере, ти подивись, а кінь то породистий, та ще й нав’ючений. Тут хтось є, — гаркнув пискливий голосок, на що його приятель сплюнув.
— Трясця, а якщо це лицар який чи лорд, то що робити?
— До дупи. Коня вкрадемо, а Хаскір з іншими хлопцями, побачивши, що нас немає, піде до іншого схову й там з нами зустрінеться.
Фалмін почув іржання Гора й різкий удар. Хтось, отримавши удар від підков коня, впав на землю, викрикуючи прокляття і лайку. Інший, той що стояв на ногах, витягнув із-за пояса палицю зі цвяхами і вже збирався було кинутися на тварину, але не встиг. У повітрі щось на секунду засвистіло й на землю впала рука, обрубана по лікоть. Злодюга заверещав як навіжений, сполохавши коня. Тварина вдарила злочинця передніми ногами по животі й чоловік повалився на землю. Його дружок хотів піднятися, але вже за мить відчув, що до горлянки приставили лезо меча.
— Не рухайся, якщо хочеш жити! — рикнув погрозливо Фалмін, не зводячи очей із чоловіка.
Він дивився на невеличкого мужичка, з великими переляканими очима й негарним обличчям. Як і його наполовину мертвий друг, злодюга був одягнений в шкіряний одяг, а на поясі висів довгий меч фальдійського зразка із довгою гардою і тонким лезом.
— Хто ви такі? — грізно запитав Фалмін, намагаючись налякати своїм голосом і так наляканого поганця.
— Помилуй…заради богів…помилуй, — пищав тоненьким голоском чолов’яга, в той час, як його напарник вже майже не кричав і за декілька хвилин зовсім затих.
— Де інші? Де Хаскір та інші ваші дружки?
Злодюжка заскімлив, у нього на очах навернулися сльози, але, відчувши лезо в себе на шиї, заговорив.
— Хаскір має ось-ось прийти, зовсім скоро! Із ним ще п'ятеро. Прошу, помилуй! — ридаючи, благав чоловік.
— Повторю попереднє запитання: хто ви такі? І хто такий цей Хаскір?
— Хаскір — наш командир загону! Ми найманці, на службі в короля Арне! Помилуй!
Фалмін, трішки подумавши, опустив зброю. Чолов'яга з негарним обличчям трішки полегшено видихнув і мимоволі глянув на свого товариша, який зовсім затих і не рухався, схоже, втратив свідомість.
— Якого дідька ви забули на кордоні із Тальгрієном? Ви схожі на розбійників, а в цих краях особливо не наживешся.
— Війна на носі, дядьку, а ми й пішли добровольцями.
— Отже, шпигуни?
Чоловік змовчав, але кивнув головою, яка постійно трусилася.
— Що це за дівчата, про яких ви говорили? — згадавши розмову чоловіків, запитав Фалмін, знову направивши меча на поганця.