Різник із Городоцької
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Серия: Ретророман #4
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-7516-1
- Жанр: Исторические детективы
Электронная книга - «Різник із Городоцької». Краткое содержание книги:
— За мить буду зібрана, коханий! — і знову зачинилася в спальні.
— Ну-ну, — приречено мовив їй навздогін Клим, з досвіду знаючи: згадана мить могла при бажанні розтягнутися до півгодини.
Проте годинник показував — часу вони ще мали з запасом. Тож Кошовий заправив сорочку в темно-сині штани, застібуючи їх, трохи втягнув живіт, скривився: треба худнути, та й спорт запустив за всіма справами. Далі взявся вибирати краватки, та передумав, вирішив цим вечором обійтися не таким офіційним «метеликом». Прилаштувавши його, підморгнув зображенню — такий собі міський буржуа з акуратними вусами й не менш акуратною круглою борідкою.
У двері постукали, коли Кошовий впорався лише з одним ґудзиком на камізельці.
Він нікого не чекав, але здогадувався, хто міг потурбувати без попередження. Відчинивши, побачив — не помилився. До передпокою зайшов Веслав Зінгер — домовласник, у якого Клим уже п’ять років орендував помешкання на другому поверсі будинку номер дев’ять по вулиці Личаківській. Вид із вікна був не найкращим: воно виходило на двір, бачити можна було лише стіну будинку навпроти. Та навіть у цьому була своя перевага — не чути гуркотіння й дзенькоту трамвая. Зінгер із дружиною жили на першому поверсі, в апартаментах із балконом[17], й дбали лише про себе, бо діти давно повиростали й роз’їхалися Європою. Цей черевань постійно пітнів, соромився цього, від того пітнів іще сильніше й завжди мав при собі жмакану картату хустку, якою постійно витирав лице. Від хвилювання міг незграбним жестом скинути з голови незмінну ярмулку, демонструючи ідеально круглу проплішину, схожу на тонзуру католицького священика. За час, поки Клим жив на Личаківській, кущики волосся на видовженому черепі Зінгера стали зовсім ріденькими.
— Доброго вечора, пане Кошовий, — мовив він підкреслено ввічливо, що насторожило: домовласник так завжди починав розмову про не надто приємні для пожильців речі. — Бачу, зібралися на прогулянку?
— Так, пане Зінгере, — обмежився Клим.
— Морозець під вечір міцнішає. Вдягніть тепліший шалик.
— Дякую за попередження. Скористаюся вашою порадою. Хоча, — не стримавшись, Кошовий показав на апарат, що висів поруч із вхідними дверима, — сказати про це могли б і телефоном. Ви ж маєте його у своєму помешканні.
— Які решта жильців, — тут же зауважив; Зінгер. — Я пишаюся, пане Кошовий, що цей будинок обладнаний телефонічним зв’язком. Доклав до цього власних зусиль, і тепер пожильцям тут досить зручно, бо мають більший комфорт.
— На додачу до ватерклозету, — вирвалося в Клима.
Зінгер не зрозумів іронії.
— Саме так.
— За ваші старання всі вас цінують, пане Зінгере.
— Ви так вважаєте? А я б з вами посперечався, пане Кошовий.
Витерши враз змокріле лице, домовласник зіжмакав хустку, та назад у кишеню не заховав. Клим мовчав, чекаючи, поки Зінгер нарешті почне про головне, і той не змусив чекати:
— Ось уже п’ятий рік я не підвищую вам платні, пане Кошовий.
— У нас була домовленість, — сухо відповів той.
— Не заперечую. Ви з вашим приятелем паном Шацьким скористалися зі становища, в якому я не міг би здати це помешкання за більшу чи бодай таку саму суму. Адже тут було скоєно вбивство попереднього жильця. Спати там, де когось застрелили, не всякий погодиться. Тому ви не лише оселилися тут на тих фінансових умовах, що й ваш попередник пан Сойка, Царство йому Небесне. Ви дозволяли собі затримувати навіть цю мізерну платню.
— Не прибідняйтеся, пане Зінгере. Не така вже платня й мізерна.
— Апартаменти з ватерклозетом, водогоном і телефоном мають коштувати для жильця дорожче! — гримнув Зінгер, знову витираючи лоба.
— До того ж ми з вами забули про часи, коли я затримував оплату, — нагадав Клим.
— Ви вважаєте вчасне внесення орендної плати великим досягненням? — прищулився Зінгер. — Прошу дуже, але то є обов’язок порядної людини, пане Кошовий.
— Так чи інакше, дорікати цим ви мені вже не можете. Нема підстав.
— Авжеж, — легко погодився домовласник. — Але й ви не можете дорікнути мені, що я не входив у ваше тодішнє становище. Нині ви доволі успішна, відома, заможна особа. Тож ми з пані Зінгер порадилися й вирішили: давно нема підстав брати з вас ті гроші, які ви сплачуєте за оренду цього помешкання. Після католицького Різдва наші домовленості будуть переглянуті. Тож прошу готуватися до цього.
17
...на першому поверсі, в апартаментах із балконом — відповідає сучасному другому поверху.