Шодерло де Лакло. Небезпечні зв'язки; Абат Прево. Манон Леско
- Автор: де Лакло Шодерло, Прево Антуан-Франсуа д'Экзиль
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Фоліо. Інститут літератури ім. T. Г. Шевченка Національної академії наук України
- ISBN: 978-966-03-5103-5, 978-966-03-6695-4
- Переводчик: Виктор Сергеевич Бойко
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Шодерло де Лакло. Небезпечні зв'язки; Абат Прево. Манон Леско». Краткое содержание книги:
Париж, 7 серпня 17…
Лист 6
Від віконта де Вальмона до маркізи де Мертей
Немає, значить, жодної жінки, яка, здобувши владу, не стала б нею зловживати! І навіть ви, яку я так часто називав своїм поблажливим другом, ви теж перестали ним бути й наважуєтеся нападати на мене, гудячи предмет моєї пристрасті! Якими рисами наважуєтеся ви змальовувати пані де Турвель!.. Немає мужчини, якому за такий зухвалий виклик не довелося б заплатити життям! Окрім вас, немає жодної жінки, яку за це ж саме я не постарався хоча б очорнити! Благаю вас, не піддавайте мене більше таким жорстоким випробуванням: я не впевнений, що витримаю їх. В ім’я нашої дружби перестаньте лихословити про цю жінку хоча б доти, поки вона не стане моєю. Хіба ви не знаєте, що лише насолода владна зняти пов’язку з очей любові?
Але що я кажу? Хіба пані де Турвель потребує того, щоб прикрашати її уявою? Ні, щоб бути чарівною, їй вистачає залишатися самою собою. Ви докоряєте їй за те, що вона погано вдягнена, – ну і що ж, усяке вбрання їй тільки шкодить, усякий покрив її тільки псує. Достоту приваблива вона в недбалому вранішньому одязі. Завдяки виснажливій спекоті, що стоїть тут, легка домашня сукня з полотна дає мені можливість бачити її округлий і гнучкий стан. Груди її прикриває лише серпанок, і мій побіжний, але проникливий погляд уловив уже чудові форми. Ви кажете, що обличчя її позбавлене виразу? А що йому виражати, поки серце її нічим не зачеплене? Так, звичайно, у неї немає облудного кривляння наших кокеток, яке часом спокушає нас і завжди є оманливим. Вона не вміє прикривати завченою посмішкою порожнечу якої-небудь фрази, і хоча в неї дуже гарні зуби, вона сміється лише від того, що її дійсно бавить. Але треба бачити, яку простодушну, щиру веселість являє вона нам у жвавих іграх! Скільки чистої радості співчуття й доброти в її погляді, коли вона поспішає надати допомогу стражденному! Особливо ж треба бачити, як при щонайменшому натяку на ласкаве слово або похвалу небесне обличчя її спалахує зворушливим зніяковінням невдаваної скромності! Вона недоторка, вона набожна, і на цій підставі ви вважаєте її холодною та бездушною? Я дотримуюся зовсім іншої думки. Скільки ж потрібно мати найдивовижнішої чутливості, щоб поширювати її навіть на свого чоловіка й незмінно любити істоту, що постійно відсутня? Чи можна вимагати кращого доказу? Таж я зумів його отримати.
На нашій спільній прогулянці я повів її таким чином, що довелося перебиратися через рів. І хоча вона досить моторна, боязкості в ній іще більше. Ви самі знаєте, що недоторки бояться зробити сміливий крок.[11] Довелось їй довіритися мені. Я тримав у своїх обіймах цю скромницю. Наші приготування та переправа моєї старої тітоньки викликали у жвавої недоторки вибухи реготу, але коли я взяв її на руки і зробив розраховано невмілий рух, руки наші з’єднались. Я притиснув її груди до своїх і в цю коротку мить відчув, що серце її забилося сильніше. Чарівний рум’янець забарвив її щоки, і це боязке зніяковіння доволі ясно показало мені, що серце її затріпотіло від почуттів, а не від страху. Тітонька моя, одначе, помилилася подібно до вас і стала казати: «Дівчинка ж бо злякалась», але чарівна безпосередність цієї «дівчинки» не дозволила їй збрехати, і вона простодушно відповіла: «Та ні, але…». Одне це слово сказало мені все. З цієї хвилини жорстоке хвилювання змінилось у мене солодкою надією. Ця жінка буде моєю, я відніму її у чоловіка, він тільки оскверняє її; я осмілився б відняти її в самого Бога, якого вона так полюбила. Яка насолода то викликати в ній докори сумління, то перемагати їх. Я й не подумую про те, аби розбити забобони, що бентежать її! Вони тільки збільшать моє щастя і мою славу. Нехай вона вірить у доброчесність, але нехай пожертвує нею заради мене. Нехай гріх жахає її, не в силах стримати, і нехай, увесь час перебуваючи під владою страху, вона забуває, долає його тільки в моїх обіймах. І нехай – я на це згоден – вона мені скаже тоді: «Обожнюю тебе!». З усіх жінок лише вона одна гідна буде вимовити ці слова. Воістину я стану тим божеством, якому вона віддасть перевагу.
11
Тут відбилася кепська пристрасть до каламбурів, яка під той час лише зароджувалась і так поширилася в наші дні.