Кім

Куратор кивнув, питаючи себе, що ж буде далі.

— Тоді влаштували потрійне змагання в силі між усіма, хто зголоситься. І під час випробування луком наш Владика, переламавши той, який подали спочатку, велів подати такий лук, на якому ніхто не міг натягнути тятиву. Ти про то знаєш?

— Про все це написано. Я читав.

— І, перелетівши всі позначки, стріла помчала ген-ген далеко і зникла з очей. Врешті-решт вона впала, і там, де вона торкнулася землі, з’явилося джерело, яке потім перетворилося на річку, і, завдяки милосердю нашого Владики і тим заслугам, яких він надбав до свого звільнення, властивість тієї річки така, що вона змиває всяку ганьбу і плями гріха з того, хто скупається в ній.

— Так написано, — сумно промовив куратор.

Лама глибоко зітхнув.

— Де ця Річка? Джерело Мудрості, де впала та стріла?

— Шкода, брате мій, але я не знаю, — відповів куратор.

— Ні, може, ти забувся? Це — єдине, про що ти не сказав мені. Маєш же ти знати. Слухай, я старий чоловік. Я прошу тебе, схиливши голову до твоїх ніг, о Джерело Мудрості! Ми знаємо, що він натягнув тятиву! Ми знаємо, що стріла впала! Ми знаємо, що джерело пробилося з-під землі. То де ж та Річка? Сон наказав мені знайти її. Тому я прийшов. Я тут. Але де ж Річка?

— Якби ж я знав, ти думаєш, хіба ж я не кричав би про це на весь голос?

— Через неї можна досягти звільнення від Колеса Всього Сущого, — вів далі Лама, не слухаючи. — Річка Стріли! Подумай ще! Якийсь струмочок, може, пересохлий під час посухи? Адже Владика ніколи не став би обманювати старого.

— Я не знаю, не знаю.

Лама знову підсунув своє помережане тисячею зморшок лице на відстань долоні від обличчя англійця.

— Я бачу, що ти не знаєш. Ти не дотримуєшся Закону, і воно від тебе приховане…

— Так, приховане… приховане.

— Ми пов’язані — ти і я, брате мій. Але я, — він встав, майнувши полами м’якої та щільної одежини, — я хочу звільнити себе. Ходімо разом!

— Я зв’язаний, — промовив куратор. — Але куди ти йдеш?

— Спершу до Каші [Бенарес[27]]. Куди ж іще? Там я зустрінуся з людиною чистої віри, що мешкає в одному з джайністських храмів цього міста. Він теж таємний шукач, і можливо, я дізнаюся від нього що-небудь. Може, він піде зі мною в Будда-Ґайю. Звідти на північний захід, в Капілавасту, і там я шукатиму Річку. Ні, я буду шукати всюди, куди б не йшов, бо ж невідоме те місце, де впала стріла.

— А як ти підеш? До Делі далеко, до Бенареса ще далі.

— По дорогах і на поїздах. Спустившись з гір, я від Пантханкота[28] приїхав сюди на по-йізді. Він іде швидко. Я спочатку дивувався, бачачи, як обіч дороги високі стовпи тягнуть і тягнуть за собою нитки, — він показав жестами, як нахиляються і кружляють телеграфні стовпи, що мелькають мимо поїзда, — але потім у мене заклякли ноги й закортіло йти пішки, я так звик.