Казки роботiв. Кiберiада
- Автор: Лем Станіслав
- Год: 2022
- Язык: украинский
- Переводчик: Юрій Попусенко
- Жанр: Юмористическая фантастика
Электронная книга - «Казки роботiв. Кiберiада». Краткое содержание книги:
В одних є міф — всі роботи були створені блідавцями. Їх ніхто не бачив, але всі рахують, що вони жахливі у всьому, і навіть дихають вони (о жах!) киснем, котрий роз'їдає залізо.
Інші ж чули про скарби крижаного царства, й самі сміливі електрицарі відправляються за ними.
А є й ті, хто не може перемогти дракона власного виробництва...
В цивілізації роботів діють свої закони та табу. Світи роботів заселені дивовижними персонажами, але мають вони проблеми, що так схожі з людськими. Та роботи беруться за їх рішення по-своєму. Все повинно бути раціональним та оптимальним, як велить кібернетика — своєрідна релігія світу Кіберіади.
Ілюстрації Даніеля Мруза та інші.
Вдарили чолом мудреці‑гомологи й пішли стурбовані, відчуваючи, що король Болюдар не відмовився від свого небезпечного наміру.
Через деякий час зоряний корабель привіз уночі величезні ящики. Їх одразу ж перенесли до королівського саду. Тут‑таки для всіх королівських підданих відчинилися золотисті двостулкові двері; серед діамантових розсипів, вирізьблених з яшми альтанок і мармурових химер, побачили вони залізну клітку, а в ній бліду тендітну істоту, яка сиділа на маленькому барильці, перед мискою, від якої йшов запах олії, зіпсованої підігріванням на вогні, а отже, непридатної до вжитку. Одначе істота спокійнісінько занурювала щось на зразок лопатки в миску і, набираючи з горою, вкладала змащену олією субстанцію в отвір на обличчі.
Глядачі остовпіли з несподіванки, коли прочитали напис на клітці, який проголошував, що перед ними Антропос Гомос – живий блідавець. Публіка почала його дражнити, і тоді Гомос підвівся, зачерпнув щось із барильця, на якому сидів, і заходився бризкати на цікавих убивчою водою. Одні тікали, інші хапали каміння, наміряючись закидати ним потвору, але стражники негайно розігнали присутніх.
Про цю подію довідалася королева‑дочка, Електрина. Певне, вона успадкувала від батька допитливість, бо не боялася підходити до клітки, в якій ув’язнений гаяв час у тому, що або чухався, або поглинав таку кількість води й зіпсованої олії, що їх вистачило б умертвити на місці сотню королівських підданих.
Гомос швидко навчився розумної мови й наважувався навіть звертатися до Електрини.
Якось королівна спитала його, що то таке біле відсвічує у нього в роті.
– Це зуби, – відповів він.
– Дай мені хоч один зуб через грати, – попросила королівна.
– А що ти мені за це даси? – запитав Гомос.
– Дам тобі мій золотий ключик, але тільки на хвилинку.
– А що це за ключик?
– Мій особистий, яким я щовечора накручую розум. У тебе ж теж має бути такий.
– Мій ключик не такий, як у тебе, – ухильно відповів Гомос. – А де твій?
– Отут, на грудях, під золотим клапаном.
– Дай мені його…
– А зуб мені даси?
– Дам…
Королівна відгвинтила золотий гвинтик, відкрила клапан, витягла золотий ключик і подала крізь грати. Блідавець жадібно вхопив його і, регочучи, втік у глиб клітки. Хоч як королівна просила й благала його, щоб віддав ключик, але марно. Боячись признатись будь‑кому в тому, що вона вчинила, Електрина з тяжким серцем вернулась в кімнату палацу. Це було необачним з її боку, але що з неї візьмеш, майже дитина ще. Назавтра слуги знайшли її непритомною в кришталевому ліжку. Прибігли король з королевою і всі двірцеві, а вона лежала, ніби спала, й неможливо було її розбудити. Скликав король придвірних консультантів‑електриків, медиків‑лікарів, і ті, оглянувши королівну, побачили, що клапан відкритий, і немає ні гвинтика, ні ключика! Гвалт зчинився в замку й метушня, всі бігали, шукаючи ключика, але марно. На другий день королю, який був у розпачі, доповіли, що його полонений блідавець хоче з ним говорити з приводу загубленого ключика. Король негайно сам подався до парку, і страховисько сказало йому, що знає, де королівна загубила ключик, але, мовляв, скаже він про це лише тоді, коли король, давши своє королівське слово, пообіцяє йому волю й надасть у його розпорядження безпілотний корабель для повернення до своїх. Король довго опирався, наказав обшукати ще раз весь парк, але врешті погодився на такі умови. Спорядили безпілотний корабель і блідавця під вартою випровадили з клітки. Король чекав біля зорельоту, оскільки Антропос пообіцяв сказати, де ключик, аж коли опиниться на борту.
Та тільки‑но він там опинився, висунув голову через люк і, показуючи сяючий у руці ключик, закричав:
– Ось ключик! Забираю його з собою, щоб твоя дочка ніколи не прокинулась; хай це буде моєю помстою за те, що ти мене скривдив, тримаючи в залізній клітці всім на посміховисько!
З‑під корми безпілотного корабля вихопився вогонь, і зореліт, приголомшивши всіх, здійнявся в небо. Вислав король у погоню найшвидші сталеві пітьмогроми й вертокрили, але їхні команди повернулися ні з чим – хитрий блідавець збив їх зі сліду й уникнув погоні.
Зрозумів король Болюдар, як погано вчинив, не послухавшись мудреців‑гомологів, та пізно було. Найкращі електрики‑слюсарі старалися зробити ключик, найталановитіші королівські конструктори, різьбярі і зброярі, золотих і сталевих справ майстри, ювеліри‑кіберграфи – усі з’їжджалися, щоб запропонувати свої послуги, одначе намарне. Зрозумів король, що треба знайти ключик, забраний блідавцем, інакше темрява навіки огорне розум королівни.