Поміж двох орлів
- Автор: Лущик Петр Михайлович
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-7936-7
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Поміж двох орлів». Краткое содержание книги:
Бажаючи позбутися «опіки» ненависного управителя, п’ятнадцятирічний Тарас зголошується піти у військо гетьмана Станіслава Жолкевського. Сам гетьман усупереч своїм переконанням змушений брати участь у московській війні. Доля зводить Тараса з іще юним Богданом Хмельницьким, а одного разу він навіть рятує від неминучої смерті майбутнього гетьмана України.
Чим далі просувається польське військо в глиб Московії, тим ближчий Тарас до здійснення заповітної мрії — стати крилатим гусаром. Коли ж, здавалося, мета досягнута, він повертається додому...
— Я люблю рибу, — відповів інший хлопець. — Судячи із запаху, смачна риба.
— А ви хто такі? — наважився запитати Тарас.
— Мене звати Богдан[4], а це Ян[5], син пана гетьмана. Ми сьогодні лише приїхали.
— А знаєш, де ми були? — раптом запитав Ян.
— Де?
— Ще в середу ми були у Кракові, у його величності короля!
— А я приїхав з Олеська, — додав Богдан-Зиновій.
— Далеко... — відзначив Тарас.
Якщо чесно, він і гадки не мав, де знаходяться той Краків та Олеськ і скільки звідтам їхати. Найдальше село, де він бував, був Крехів.
— А скоро ми відправляємося на війну, — гордо заявив Богдан.
— Куди? — запитав Тарас.
— У Смоленськ.
— А де це?
— У Московії, — вставив Ян.
— Навіщо?
— Щоб нашого королевича зробити московським царем.
— А хіба там немає царя? — здивувався Тарас.
— Та є якийсь... — невизначено знизав плечима Богдан. — Але наш Владислав однаково кращий!
Власно кажучи, Тарас почув про королевича Владислава вперше, але все ж кивнув: без заперечень, «наш Владислав» дійсно кращий.
— Ви також підете на війну? — поцікавився він.
— Аякже! — гордо відповів Богдан. — Вельможний пан поїде обов’язково, король без нього нічого не зможе, а я поїду зі своїм батьком.
— Здорово! — вихопилося у Тараса.
— А хочеш поїхати з нами? — раптом запитав Ян.
— Я?..
— Звичайно! Його величність саме набирає військо. Тобі скільки років?
— П’ятнадцять.
— А так і не скажеш. Виглядаєш навіть старшим за мене, хоч мені й шістнадцять, — сказав Ян Жолкевський. — Ну то як?
— Не знаю... — зізнався Тарас. — Мати вдома сама, та й не відпустить мене управитель...
— Він не зможе не відпустити тебе, коли ти підеш служити до мого батька!
— Послухай, Ян діло говорить, — підтримав друга Богдан. — Тобі видадуть зброю, одягнуть, отримуватимеш гроші, а твою матір звільнять від повинностей. Адже ти відробляєш у місті?
— Так, на костелі... — Тарас показав на ворота замку, за якими виднілася недобудована споруда костелу.
— І навіть коли ти повернешся з війни, тебе вже ніхто не заставить відробляти повинність, — сказав Богдан і повторив: — Ніхто!
— Не віриш? — насупився Ян, помітивши на обличчі Тараса недовірливу міну. — А давай запитаємо батька!
Він показав на трьох чоловіків, що з’явилися серед білої колонади входу до покоїв.
Перше бажання Тараса було втекти негайно, навіть не дочекавшись обіцяних грошей, але ноги неначе вросли в землю. Із завмиранням серця він спостерігав, як чоловіки повільно наближаються до них, про щось тихо розмовляючи.
Серед них виділявся найстарший, у якому Тарас вгадав власника міста Жовкви Станіслава Жолкевського. Гетьман розміняв уже сьомий десяток, але тримався впевнено, молодецьки. Було видно, що гетьман уже переодягнувся з дороги і тепер вийшов прогулятися просто так, без звичних регалій.
Справа від гетьмана йшов високий, значно молодший чоловік, але із бородою. Це був зять Жолкевського Іван Данилович[6]. А третій мав лише пишні вуса і був, судячи з усього, батьком Богдана.
Зважаючи на теплу, майже літню погоду, всі троє були простоволосі.
Вони зупинилися перед хлопцями.
— Що тут відбувається? — запитав Станіслав Жолкевський і звернувся до Тараса: — Хто ти?
— Я — Тарас. Приніс вашій милості рибу.
— Що ж, учорашня риба пані Реґіні сподобалась. А прізвище твоє?
— Сопоха.
— Це на твою честь назвали село? — весело поцікавився третій, Михайло Хмельницький[7].
І він, і Данилович засміялися. Жолкевський насупився.
— Я чогось не знаю?
— У сусідньому селі кажуть, що колись сюди прийшов подорожній на прізвисько Сопоха і заснував двір. Про нього й стали казати — «Сопошин двір». Отак Сопошин і залишився...
— Не знав, — зізнався Жолкевський. — Ти з тих Сопох?
— Так, — відповів Тарас.
При цьому він випростав спину, аж чоловіки засміялися.
— Свята простота! Цей простолюдин вважає, що про нього має знати весь світ! — латинською сказав Жолкевський.
— Тату, Тарас хоче вступити до війська, — озвався Ян.
Тарас при цьому скромно втупився у землю.
— Хоче сам, чи це ти вирішив? — допитувався гетьман. — А ти що скажеш?
Тарас продовжував стояти, втупившись поглядом у землю.
— Не знаю...
— Тоді вирішуй. Воїни мені потрібні. Якщо вирішиш — прийдеш сюди, — сказав Жолкевський і одразу перемінив тему: — Пані тобі заплатила?
— Ще ні.
— То зараз заплатять, — сказав Хмельницький.
4
Богдан-Зиновій Хмельницький (1595—1657) — в майбутньому український гетьман.
5
Ян Жолкевський (1593?—1633) — син Станіслава Жолкевського.
6
Іван Данилович (1570—1628) — магнат, державний діяч Речі Посполитої, зять Станіслава Жолкевського.
7
Михайло Хмельницький (?—1620) — управитель Станіслава Жолкевського, батько Богдана Хмельницького.