Іліада. Одіссея
- Автор: Гомер
- Язык: украинский
- Переводчик: Борис Тен
- Жанр: Античная литература
Электронная книга - «Іліада. Одіссея». Краткое содержание книги:
Поема відзначається досить складною і довершеною композицією, що свідчить про високий художній рівень, якого досягла поезія Гомерівського часу. «...Окреслені ясними лініями, в прозорому і рівному освітленні стоять і рухаються люди в межах простору, що охоплюється оком; не менш ясні їхні думки й почуття, повністю виражені в слові, гармонійні навіть у стані хвилювання» (Е. Ауербах).
448] Богові круг олтаря мармурового в лад розмістили,
449] Руки умили й взяли ячменю зернистого з сіллю.
450] Голосно Хріс поміж ними, здіймаючи руки, молився:
451] «Вчуй мене, о срібнолукий, що Хрісу і Кіллу священну
452] Обороняєш, обходячи, та й над Тенедом пануєш!
453] До молитов моїх ти і раніш прихилявся уважно
454] І, вшанувавши мене, покарав єси тяжко ахеїв.
455] Тим-то і нині прошу - вволи моє щире благання
456] Та одверни і тепер від данаїв загибель ганебну».
457] Так він молився, й почув його Феб-Аполлон срібнолукий.
458] А по молитві ячменем і сіллю посипали жертви,
459] Шиями вверх підтягли, закололи і шкіру з них здерли;
460] Стегна усім позрізали, у два їх шари обгорнули
461] Жиром білованим, зверху ще й м'яса наклали сирого.
462] Старець усе це на дровах спалив, іскристим поливши
463] Жертву вином; юнаки з п'ятизубцями поруч юрмились.
464] Стегна усі попаливши й жертовних утроб скоштувавши,
465] М'яса покраяли решту, на гострі рожни настромили,
466] Все обережно спекли й познімали з вогню своєчасно.
467] А як упорались з цим і до спільної учти взялися,
468] Всі учтували, й ні в чім не було на тій учті нестатку.
469] Потім, коли уже голод і спрагу вони вдовольнили,
470] Юні слуги, вина у кратери наливши по вінця,
471] Кожному в келих черпали, богам узливання вчинивши.
472] Співами цілий день юнаки ублажали ахейські
473] Гнівом пойнятого бога, пеани співаючи звучні
474] Далекосяжцю в пошану, і він з задоволенням слухав.
475] Сонце тим часом зайшло і темрява землю окрила,
476] Спать полягали усі поблизу корабельних причалів.
477] Ледве з досвітньої мли заясніла Еос розоперста,
478] В путь подалися вони до просторого стану ахеїв.
479] Вітру попутного дав Аполлон їм, стрілець дальносяжний.
480] От вони вправили щоглу і білі вітрила напнули,
481] Зразу ж середнє надулось вітрило, і хвиля пурпурна
482] Із-під корми корабля швидкоплинного вмить зашуміла.
483] Легко по хвилях він біг, верстаючи путь морехідну.
484] А як уже допливли до просторого стану ахеїв,
485] На суходіл вони витягли свій корабель чорнобокий
486] І над піском на високих підпорах його укріпили
487] Та й по своїх кораблях і наметах усі розійшлися.
488] В гніві тим часом сидів при своїх кораблях швидкоплинних
489] Богонароджений син Пелеїв, Ахілл прудконогий;
490] Ані ходив він на раду, де слави мужі набувають,
491] Ані на подвиги ратні, лиш миле ятрив своє серце,
492] Нудячи світом, душею ж борні він жадав бойової.
493] От удванадцяте вже світанкова зоря народилась,
494] І до Олімпу боги повернулися вічноживущі
495] Разом усі, йшов попереду Зевс. Не забула Фетіда
496] Ревних благань свого сина й, морські залишаючи хвилі,
497] З раннім туманом зійшла на Олімп і на небо велике.
498] Там громозвучного бачить Кроніда вона, що самотньо
499] На височіні Олімпу сидів многоверхого в хмарі.
500] Сіла вона біля нього й, коліна обнявши рукою
501] Лівою, до підборіддя правицею злегка торкнулась
502] І почала владаря Кроніона Зевса благати:
503] «Зевсе, наш батьку! Якщо з-між безсмертних словом чи ділом
504] Я коли-небудь тобі догодила, вволи мою волю -
505] Сина мого пошануй, бо коротковічніший всіх він
506] Інших. Скривдив його володар мужів Агамемнон
507] Тяжко - узяв нагороду його й нею сам володіє.
508] Ти ж, олімпійцю, за нього пометись, промислителю Зевсе.
509] Війську троянському дай перемогу, аж поки ахеї
510] Сина вшанують мого і пошаною знову звеличать».
511] Мовила так. Не сказав ані слова їй Зевс хмаровладний,
512] Довго він мовчки сидів. Вона ж, охопивши коліна,
513] Так їх, припавши, й тримала, і знову благала удруге:
514] «Дай обіцянку несхибну, на згоду кивни головою
515] Чи запереч, ти ж до страху байдужий, щоб знала напевно,
516] Як я, богиня, найменш пошанована поміж богами».
517] З гнівним обуренням мовив у відповідь Зевс хмаровладний:
518] «Справи погані, коли приневолиш мене посваритись
519] З Герою - лаять почне вона й тяжко мені докоряти.
520] Серед безсмертних богів вона й так уже вічно зі мною
521] Свариться й каже, що я троянам в боях помагаю.
522] Тож повертайся мерщій, щоб тебе не помітила часом
523] Гера. На мене цілком покладись, про все я подбаю.
524] Навіть, як хочеш, кивну головою, щоб знала напевно.
525] Це для безсмертних богів запорука від мене найбільша
526] Слова мого: бо безповоротне, повік нерушиме
527] І невідхильне воно, якщо я кивну головою».