Республіка Шкід
- Автор: Белых Григорий Георгиевич, Пантелеев-Еремеев Алексей Иванович
- Год: 1984
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Василь Бевза
- Жанр: Прочая детская
Электронная книга - «Республіка Шкід». Краткое содержание книги:
Гришко так зжився з кузнею, що навіть ночував разом з підмайстрами. Влітку заберуться в карету, яку треба було лагодити, посідають. Затишно, гарно, потім підмайстри розповідають страшні казки — про чортів, мертвяків, про дзвіницю з дванадцятьма відьмами.
Слухає Гришко — мороз по шкірі дере, а не йде — шкода так залишити історію, не дізнавшись, чим кінчиться.
Так минало дитинство.
Потім мати новела його в школу, пора було взятися до діла, та Гришко й не ухилявся, пішов з радістю.
Вчитися йому хотілося з різних причин, а головною з них були братові книжки з красивими обкладинками, на яких видніли люті обличчя, мелькали кинджали, револьвери, тигри і текла червона хромолітографська кров.
Гришко, виявилося, був здібний. Те, що його товариші засвоювали за два-три уроки, він схоплював на льоту, і вчителька не могла нахвалитися ним за його ретельність.
Проте Гришкові успіхи на першому ж році скінчилися. Читати він навчився, писати теж. Він раптом вирішив, що цього цілком достатньо, і гаряче узявся до «Пінкертонів». Ніякі покарання і нотації не помагали.
Гришко в самозабутті, затамувавши подих, носився з прославленим американським сищиком по слідах невловних убивць, зломщиків і викрадачів дітей або з помічником геніального слідопита Бобом Руландом вирушав на пошуки самого Ната Пінкертона, який попав у лапи кровожерливих злочинців.
Так два роки мандрував він по американських штатах, а потім мати сумно сказала йому:
— Достукався, скотина. З школи вигнали дурня. Що мені з тобою робити?
Гришко був щиро засмучений, але матері нічого не радив і взагалі утримався від дальшого обговорення цього складного питання.
З гріхом пополам мати влаштувала хлопчака, який «відбився від рук», в іншу школу, але Гришко вже вважав, що навчання — річ зайва; вийшовши з дому, ховав сумку з книжками в підвалі, а сам ішов на вулицю, до улюбленого виступу коло ювелірного магазину, де стояла вулична капличка. Тут він сідав біля карпавки з пожертвуваннями і двома пальцями почипав обробляти все, що там було.
Допомагала цій операції паличка. Заробіток був надійний. За день виходило копійок по двадцять, а то й більше.
Потім прийшла війна, брата забрали на фронт. Гришка знову витурили з школи за невідвідування. Деякий час він сидів дома, але мати вперто наполягала на своєму, і ось класна дошка — вже третя — почала маячити у Гришка перед очима.
Коли вибухнула революція, Гришко й у себе зробив переворот. На очах у матері він твердо відмовився вчитись і поклав перед нею пошарпаний, бувалий у бувальцях ранець.
Даремно мати лаялася, даремно грозила побити — він стояв на своєму і вперто відмовлявся.
Тоді мати махнула на нього рукою, і Гришко знову став вільний.
Тинявся по вулицях, торгував цигарками, потім навіть придбав сапки й зробився «радянським коником». Годинами стояв він біля вокзалів, ждав, коли приїдуть спекулянти-мішечники, яким за хліб або за гроші відвозив багаж, куди йому казали. Але робота зірвалася: слабуватий був «коник».
Одного тьмяного зимового вечора, накинувши на плечі подерту братову шинель і спорядивши свої сапки, Гришко вирушив до Варшавського зустрічати дальній поїзд. Вулиці вже опустіли. Тихо посвистуючи, Гришко під'їхав до вокзалу і став на своє постійне місце, біля виходу. «Коників» уже зібралося чимало. Гришко поздоровкався зі своїми сусідами і, зручніше вмостившись на сапки, чекав.
З усіх боків безперервно прибували нові саночники, які ждали «хлібного» поїзда.
На розі біля сходів купка хлопців-«коників» люто нападала на новачків, які теж приїхали з саночками, шукаючи заробітку.
— Чого ви до чужого вокзалу приперли? Геть відси!
Новачки несміливо тупцювали на місці й скиглили:
— Не пхайся! Місця багато. Вокзал не куплений. Де хочемо, там і стоїмо!
Поїзд прийшов. Почалася тиснява. Саночники наперли, шалено виривали з рук приголомшених пасажирів мішки.
— Накажете відвезти, земляче?
— Закордонні санки, закордонні!
— За півтора фунта на Петроградську сторону!
Гришко, тягнучи за собою санки, теж учепився було за сундук якоїсь баби й несміливо запропонував:
— Куди накажете, громадянко?
Але громадянка, не зрозумівши Гришка, жалібно заголосила:
— Ах, паскуда! Караул! Сундук тягнуть!
Збентежений Гришко випустив сундук. За мить він побачив, як тим же сундуком заволодів якийсь здоровань, звичайно умовляючи перелякану стару: