Лев, Чаклунка і стара шафа
- Автор: Льюис Клайв Стейплз
- Серия: Хроники Нарнии #2
- Год: 2002
- Язык: украинский
- Год: Монастир Монахів Студитського Уставу. Видавничий відділ «Свічадо»
- ISBN: 966-561-216-1 (1-7)
- Переводчик: Манько Олесь
- Жанр: Детские и приключения
Электронная книга - «Лев, Чаклунка і стара шафа». Краткое содержание книги:
Будинок старого професора, у якому діти зупинилися, виявився дуже цікавим і навіть чарівним. Бо, як з'ясувалось, через стареньку шафу у порожній кімнаті можна потрапити до дивовижної країни Нарнії. І там діти пережили багато розмаїтих пригод, у яких мали нагоду ліпше пізнати себе, щоденно роблячи вибір поміж добром і злом.
Едмунд добре бачив сани, які мчали до нього, і чув перелив дзвіночків. Гном цвьохав своїм батогом і сани мчали, аж сніг порскав з-під полозок.
— Стій! — вигукнула пані, і гном шарпнув оленів із такою силою, що ті аж присіли. Тоді обтрусилися і стали, жуючи вудила і важко сопучи. У морозному повітрі віддих, що виривався з їхніх ніздрів, валував як дим.
— Ти що таке? — спитала пані, пильно розглядаючи Едмунда.
— Я… я… мене звати Едмунд, — відповів Едмунд, трохи зніяковівши. Йому не подобався погляд, яким вона його міряла.
Пані нахмурила брови.
— Хіба так звертаються до королеви? — спитала вона, ще прискіпливіше розглядаючи хлопця.
— Прийміть мої вибачення, Ваша величносте, але я не знав, — відповів Едмунд.
— Не знав королеви Нарнії? — вигукнула вона. — Що ж, скоро ти дізнаєшся про нас. Але, повторюю, що ти таке?
— Даруйте, Ваша величносте, — сказав хлопчик, — що Ви маєте на увазі? Я ходжу до школи — ну, ходив, бо зараз у мене канікули.
Розділ 4. Рахат-лукум
— Але що ти таке є? — знову спитала королева. — Може, ти гном-переросток, що відрізав собі бороду?
— Ні, Ваша величносте, — відповів Едмунд. — У мене ще нема бороди. Я хлопчик.
— Хлопчик! — вигукнула вона. — Хочеш сказати, що ти син Адама?
Едмунд стояв, не кажучи ні слова. Він був дуже збентежений і не розумів, що означає це запитання.
— Я бачу, ти бовдур, хоч ким ти іще є, — вела далі королева. — Відповідай мені врешті, доки я не втратила терпіння: ти людина?
— Так, Ваша величносте.
— Але як, скажи, ти опинився у моїх володіннях?
— Вибачте, Ваша величносте, я потрапив сюди через шафу.
— Через шафу? Нічого не розумію.
— Я… я відчинив дверцята шафи і відразу опинився тут, Ваша величносте.
— Гм, — мовила королева радше до себе, ніж до нього, — двері. Двері зі світу людей! Я чула колись про таке. Все може пропасти. Але він один і з ним неважко буде впоратися.
Сказавши це, королева підвелась зі сидіння і глянула Едмунду просто у вічі. В її очах при цьому запалахкотіли іскри. У цю мить вона змахнула паличкою. Едмунд відчув, що королева збирається зробити щось жахливе, проте не міг навіть пальцем ворухнути. Коли ж хлопець уже було подумав, що геть пропав, вона, здавалося, змінила своє рішення.
— Моє бідолашне дитя, — заговорила вона зовсім іншим тоном, — бачу, ти замерз. Підійди-но і сядь біля мене, я вкрию тебе мантією і ми собі поговоримо.
Едмундові зовсім не сподобалося це запрошення, але заперечити він не зважився. Хлопець виліз на сани і сів біля її ніг, а вона закутала його полою своєї хутряної мантії, ще й підіткнула з боків.
— Може, вип'єш чогось гарячого? — спитала королева. — Хочеш?
— Так, будь ласка, Ваша величносте, — відповів Едмунд, у якого зуби цокотіли від холоду.
Королева десь зі складок мантії видобула малесеньку плящинку, яка виглядала так, немов була виготовлена з міді. Витягнувши руку, королева нахилила плящинку і з неї на сніг, поряд із саньми, вилилась краплина якоїсь рідини. Едмунд бачив, як вона зблиснула у повітрі, мов діамант. Коли краплина упала на сніг, почулося шипіння, а далі з'явився коштовний келих, з якого парував якийсь напій. Гном миттю підхопив келих і підніс його Едмундові з поклоном та посмішкою, не надто, правду кажучи, приємною. Хлопець відпив малесенький ковточок й одразу почувся ліпше. Це було щось таке, чого він ніколи раніше не куштував, дуже солодке, схоже на збитий крем, а тепло відразу дійшло аж до ніг.
— Нецікаво, сину Адамів, пити і не їсти, — сказала королева. — Чого б ти хотів найбільше?
— Рахат-лукуму, якщо Ваша ласка, Ваша величносте, — відповів Едмунд.
Королева знову перехилила пляшечку і на цей раз краплина перетворилась у кругленьке пуделко, перев'язане зеленою шовковою стрічкою. Коли його відкрили, там виявилося декілька фунтів найліпшого рахат-лукуму. Кожен кусник був прозорим і дуже солодким. Едмунд за все своє життя не куштував нічого смачнішого. Він уже зовсім зігрівся і почував себе чудово.