Чорна зоря
- Автор: Вахек Еміл
- Год: 1969
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Володимир Соботович
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Чорна зоря». Краткое содержание книги:
Цією історією зацікавилися працівники Корпусу Національної Безпеки. Починається небезпечний поєдинок з ворогом. Після багатьох пригод цей поєдинок закінчується викриттям зграї шпигунів.
Повість сучасного чеського письменника Е. Вахека «Чорна зоря» дуже популярна серед читачів ЧССР, особливо молоді.
Трампус, що напружено слухав, спитав:
— Ви гадаєте, її там може й не бути?
— Я хочу сказати, що її там взагалі не було. Ти коли-небудь ламав ребра? Я ламав. То скажу тобі, я ще тиждень гуляв із ними, аж тоді заболіло так, що мусив лягти. Тож я не думаю, щоб вона стрімголов гнала до Брно, аби через якісь двоє нікчемних ребер лягати в лікарню.
— Ви ж можете легко з'ясувати, чи лежить вона там.
— Та я й з'ясовую. Але нещасна «Дакота» порвала під час аварії телеграфні дроти, отож доводиться питати про це стороною. Найімовірніше, Салачова поїхала до Брно машиною.
— Я теж поїду в Брно, — сказав Трампус.
— Ну й непосидючий, — засміявся Клубічко, — ти ж щойно хотів їхати до Арноштова.
Засунувши руки в кишені, Трампус замислено пройшовся по кімнаті. Відтак спинився перед Клубічком і сказав:
— Ми не повинні залишати це поза своєю увагою, така моя думка.
— Моя, власне, теж така, — потвердив Клубічко. — Але артистка стільки разів давала зрозуміти, щоб ми не совали туди свого носа! Що ж нам робити? Я тільки припускаю, що вона мусила терміново владнати щось у Брно. Але хіба це причина для того, щоб ми обидва теж туди тарабанилися? По-моєму, треба трохи почекати.
4
Коли Трампус пішов, Клубічко знов поринув у свої думки. Ця історія дуже його непокоїла. Він належав до тих кількох людей, котрі з Салачовою зустрічалися щонеділі. Для Салачової (найближчі друзі звали актрису Лідою) після її особистого лікаря й «духівника» професора Соумара Клубічко був другий близький приятель. Він довго вважав, що Ліда — жінка бездоганно гармонійна, аж недавно… Почалося це приблизно тоді, як її колишній чоловік знову спробував з нею помиритися. Чому вона не відхилила його домагань? Навіть більше того, час від часу зустрічалася із ним. І раптом оце! Все схоже на паніку. Ліда від когось утекла і не хотіла, щоб знали про це власті. Навіть зважилася летіти. Це було неймовірно, бо од війни страшенно боялася літаків і запевняла, що жива в літак не сяде. За хвилю застукотів телетайп. Брненська криміналка сповіщала, що згідно з повідомленням із Тішнова Ліда не схотіла сісти до санітарної машини, замовила собі авто і відразу ж поїхала до Брно. Але там не знають, де вона зараз. Клубічко перелякався, попросив, аби вжили необхідних заходів, і повідомив, що негайно їде до Брно. Ту ж мить задзвонив телефон. Турновське відділення КНБ сповіщало: Салача у вчителя Мюллера нема, але й до Арноштова він не повернувся. Клубічко схопив портфеля й почав укладати потрібні папери. Потому подзвонив Трампусові, що за п'ять хвилин від'їздить до Брно. Відтак іще подзвонив детективу Косту й звелів йому наглядати за віллою Салачової. Коли ж вийшов надвір, Трампус уже був коло автомобіля. Ця восьмициліндрова машина довезе їх до Брно за три години. Обличчя Трампусові сяяло — він насилу стримував усмішку.
— Ти мав рацію, — буркнув Клубічко. — По Салачовій і місце прохололо, щезла десь у Брно.
— Швидкість сто! — наказав Трампус водієві. В голосі його бриніла прихована радість.
Зупинилися спочатку в Тішнові. У відділенні КНБ їм розповіли, як розгорталися події після того, коли «Дакота» заорала крилом. Серед загального переполоху тільки Салачова зберігала спокій, хоч було видно, як їй боляче. З літака її винесли. Вона не перечила, коли робили побіжний лікарський огляд (тоді й було встановлено, що в неї зламано двоє ребер), але категорично відмовилася сісти до санітарної машини. Заявила, що їй нічого не болить, що то суща дрібниця, — може, мовляв, і почекати; зрештою, вона скористається медичною допомогою в Брно, заладнавши там свою нагальну справу. Словом, виявила стільки енергії і продемонструвала таку силу волі, що перед нею капітулювали. Навіть виконали її волю: знайшли таксі й позичили шоферові бензину, бо в нього було мало. Всі полегшено зітхнули, коли машина зникла.
— Пікантна, але страшна, — мовив начальник відділення.
Клубічко поцікавився, чи вернувся той водій. Таксист Томаш Цаба все ще перебував під враженням владної сили тієї жінки.