Уран [uk]

— Що у вас трапилось? — запитав Платон.

— Дядько Грицько матюкаються,— схлипнула Валя Очеретна.— Я після десятирічки прийшла на ферму, по комсомольській путівці, а вони...

Гайворон того ж дня скликав правління і зажадав, щоб Котельника звільнили. Дехто пробував виручити Грицька, але Платон наполіг на своєму:

— Людина, яка не поважає інших,— не може бути керівником. А він образив дівчину, жінок. Це хамство. Голосую.

Савка Чемерис утримався:

— Як так далі піде, то і я на конюшні, лічно, не довго протягну, бо в мене теж проривається... Інколи, Платоне, як припече, то... ніяк не скажеш культурно.

Після операції Наташа ще довго лежала в клініці під наглядом лікарів. Платон, хоч раз на місяць, ухитрявся вирватися з Сосонки до неї. Наталка розуміла, що з його роботою приїхати в іншу область було не легко, тому щиро цінувала години їхніх зустрічей.

За своє не таке вже й довге життя Наталка звикла до лікарень та клінік і відносно спокійно переносила необхідність жити в цих білих палатах, бути відрізаною від світу, його радостей і турбот. До того ж їй пощастило: асистентом професора Крещенка, який зробив цю надзвичайно складну операцію, був Давид Сокальський — молодий кандидат медичних наук. Чорночубий, енергійний, він подобався Наталці закоханістю в свою роботу і приязним ставленням до неї. Давид умів з'являтися саме тоді, коли вона цього бажала, з ним їй було весело. Наталка вчила його англійської мови, і взагалі у них склалися хороші товариські стосунки. Давид розповідав їй навіть про свої холостяцькі пригоди. Це трохи ображало Наталку, бо розмовляв він з нею не як з жінкою, а як з пацієнткою.

Першого разу, коли Давид прийшов оглядати її, Наталка натягнула ковдру до шиї і зажадала, щоб він негайно залишив палату. Давид посміхнувся, рішуче зняв ковдру:

— Коники будеш викидати вдома, Нарбутова.

Підсунув стільця, взяв стетоскоп і розстебнув на її грудях піжаму. Наталка заплющила очі, їй стало млосно: лежить перед ним майже гола. Давид вислухав її, потім довго простукував тонкими сильними пальцями.

— Ти, Наталко, не соромся, я ж тебе готував до операції, а крім того, ти для мене просто пацієнтка.

Наталка після операції почала швидко повніти і кожного разу, коли приїжджав Платон, скаржилась:

— Уже нічого натягнути не можу на себе.— Безсоромно, як здавалося чомусь Платонові, розстібала халат і показувала йому налиті груди і стрункі повні стегна.

Кров стугоніла в Платонових скронях, але він не наважувався стиснути в обіймах це хтиве тіло, відводив погляд убік:

— Так, ти поправилась, Наташо.

Завжди Платон приїздив до Наталки вранішнім поїздом, а до Сосонки повертався вечірнім. Цього разу вона його не відпустила:

— Переночуєш тут, у мене...

Платон залишився. Ловив себе на тому, що за цей час він уже відвик од неї, вона лежала перед ним ніби чужа.

Вранці, коли вона повернулася з умивальні до палати, там уже сидів Давид. Наталці було соромно, що він бачив зім'яті простирадла, ліфчик на подушці. Але Давидові, здавалось, усе було байдуже. Він вислухав її, полічив пульс.