Заслучанські робінзони
- Автор: Савчин Олексій
- Язык: украинский
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Заслучанські робінзони». Краткое содержание книги:
По спинах періщив дощ. Тільки там де були шкірки залишилося сухе місце. Вмить багаття було перенесено туди. Двигтіла від грому земля, блискавки безперервно світили в небі,вітер розгойдує дерева. Поруч щось затріщало. Однак бідолахи нічого цього не бачили і не чули. Вони бачили лише своє багаття, яке могло загинути буквально на очах. Сучки, підкинуті в нього, не тільки не загорялися, а, навпаки, здається, остаточно придушили вогонь. Спочатку йшов ще густий дим, але скоро і він почав зменшуватися. Це було вірною ознакою, що вогонь вмирає.
— К чорту ці мокрі сучки! — крикнув Льошка і почав розкидати їх ногою.
— Що ти робиш? — в жаху вигукнула Маруся. Але Льошка уже стягнув з себе чобота і скмандував:
— Бери ножика і ріж! А все зайве — геть!
А сам розтягнув над собою спортивну куртку і нахилившись до самого вогника, почав підклади гумові смужки, що подавала Маруся. Підклав маленьких сухих трісочок і роздув невеличкий вогник, який хоч тріщав, шипів чорним димом, але горів.
Дві години тривала гроза, дві години йшов такий проливний дощ, що міг би залити будь-яку пожежу. Друзі давно промокли до останньої нитки, задубіли від холоду, але, здавалося, просто не відчували нічого цього.
Тільки напружено стежили за таким дорогим вогнем.
Маленький вогник безтурботно з тріском вигравав, немов крихітне дитя, не думаючі про біду, від якої його оберігають.
— Ура! Ми встояли! — закричали наші герої, коли гроза пройшла.
"Крихітне дитя" скоро виросло в величезне багаття, і його захисники повністю були винагороджені за свої незгоди.
Дим від багаття, здавалося, заповнив весь ліс. Зібравши більше палива про запас, друзі змогли, нарешті, просушити одяг. В цю ніч вже не спали — так і дочекалися сходу сонця.
На ранок зрозуміли, на цей раз обійшлося. Однак потрібно було братися за будівництво, щоб забезпечити себе не тільки вогнем, але й надійною домівкою.
— Доведеться побудувати такий курінь, як у Максима — сторожа з огородньої бригади — мудрує Льошка, — щоб у ньому і спати можна було, і для вогню вистачало місця.
— Не забувай, що, крім двадцяти пальців, у нас немає ніяких інструментів, — зауважила Маруся.
— А про ніж забула?
— Який там ніж, — ножик? — змахнула рукою дівчина.
— Ти бачила, як багато червонуватого каміння валяється в лісі. І на клейонку, що приніс вітер у ліс, хіба не звернула увагу. Спочатку зробимо щільний навіс, під який можна буде ховати вогонь у разі дощу. Навіть не для багаття, а для маленького запасного вогника. Вириємо печеру під деревом і там будемо його ховати- запропонував Льошка.
— Якщо так, то маленький вогник можна і в курені тримати, тільки комин вивести. Може й трохи димно буде, зате він не погасне в будь-яку зливу- й місце для нього зайве буде не потрібно — розсудливо погодилась дівчина.
Без сварки погодилися спочатку будувати "хату".
— Тільки треба попередньо підкріпитися, — сказав Льошка і попрямував до дерева, на якому вони вчора повісили м'ясо. Сунувся туди, сюди, а м'яса нема…
— Що за чорт? — Розвів він руками. — хтось з'їв?якийсь звір поцупив. — Щоб ти здох! — вилаявся наш Робінзон. — Видно, багато звірини сюди загнала повінь, а ми й не подумали про це. Ще й на нас можуть напасти…
— У нас немає таких хижаків, які нападали б на людей. Хіба вовки взимку, та й то якщо зграєю. А ось що нашу останню їжу вкрали — це зовсім кепсько, — заперечила вірна П'ятниця.
Положення відразу здалося самим безрадісним. Не тільки шкода було цього м'яса, але постало питання — як бути далі? Бо ж не кожен день вдається зловити руками зайця, а що ще можна зробити без рушниці?
Льошка зовсім опустив голову. Наскільки швидко і сильно закипала в ньому енергія, настільки ж швидко вона і зникала.
— Так можна тут загинути, — похмуро сказав він. — Ходімо шукати звідси вихід.
— Ні, Робінзоне мій, так не можна, — розсудливо заперечила П' ятниця. — З відчаю кидатися на всі боки — гибле то діло. Треба щось придумати, щоб їжі добути, а тоді шукати, як звідси вибратися — Ходімо на полювання хоч з голими руками, а там побачимо.
Підкинули в багаття найтовщі сучки й подалися "за здобутками". Попрямували в гущавину лісу, де поки ще не бували. За їхніми припущеннями, вчора вони пройшли кілометрів п' ять навколо острова, значить, можна вважати, що невідома місцевість має кілометрів з десять впоперек. Простір чималий.
— Хто його знає, що там, у лісі, - сказав Льошка. — Може, навіть йти туди небезпечно беззбройним. Повінь зробила ліс островом, на якому, видно, рятується все звірина з навколишніх місць.