До питання про ідеологію Організації українських націоналістів (ОУН). Аналітичний огляд

Програмні документи ОУН, ухвалені на II Великому Зборі ОУН у Римі (27 серпня 1939) та «бандерівському» зборі ОУН у Кракові (квітень 1941) не містили принципових розбіжностей ідеологічного характеру. Варто лише пам’ятати, що програма майбутніх «мельниківців» писалась саме як ідеологічний документ з просторими історіософськими і теоретичними узагальненнями, (її головним автором був М. Сціборський). Програму, ухвалену 1939 р. можна вважати логічним і завершеним продовженням програмних настанов 1929 р. Програма «бандерівської» фракції, яку готували вже під час II Світової війни, після знищення Польщі та дедалі очевиднішої підготовки війни на сході більше нагадує практичну програму дій у конкретних умовах, вона містила більше практично–політичних гасел і менше теоретичних міркувань.

Обидві програми мали значно радикальніший і конкретніший характер порівняно з 1929 р. Обидві підтверджували принцип національної солідарності і заперечували політичну легітимність поділу суспільства на класи. Головною метою проголошувалось створення «Української Суверенної Соборної Держави» («мельниківці») чи «Суверенної Соборної Української Держави» («бандерівці»). Засіб досягнення цієї мети в обох програмах також був однаковий — національна революція. Щоправда, у «бандерівській» програмі додавався новий елемент: йшлося про українську революцію «в московській імперії СССР в парі з визвольною боротьбою поневолених Москвою народів під гаслом: «Свобода народам і людині»[23]. Явною була і «протимосковська» спрямованість програми бандерівців (цілком контекстуальна після анексії Західної України СРСР), а також очевидні антисемітські мотиви — в тій частині, де йшлося про євреїв як «подпору московсько–большевицького режиму».

Незмінними залишалися принципи надпартійності і надкласовості за умов тотального політичного панування ОУН у майбутній українській державі: у програмі 1939 р. ця ідея формулювалась досить чітко і безапеляційно: «Існування політичних партій буде заборонено законом. Єдиною формою політичної організації населення Держави буде ОУН — як підстава державного ладу й чинник національного виховання та організації суспільного життя»[24]. При цьому ОУН проголошувалась орденом кращих, елітою нації. Програма 1941 р. формулювала цей принцип більш завуальовано: йшлося про те, що ОУН бореться «за плянову організацію цілого господарського й суспільного життя»[25] — на ролі ОУН у цій «плановій організації» прямо не наголошувалося.

Спільними і незмінними для обох програм були основні світоглядні принципи: ідеалізм, волюнтаризм, ідея створення людини нового типу, месіанізм, елементи народництва, ідея органічності нації та вищості її інтересів. Це ж стосується формулювань про головну мету руху та шляхи її досягнення. Спільним для обох програм був радикальним мілітаризм, який конкретизувався в планах створення збройних сил.

Обидві програми трактували соціально–економічні проблеми в дусі етатистського патерналізму, розглядаючи державу як головну інституцію, що несе відповідальність та обов’язок вирішення цих проблем. Принцип конкуренції між суспільними верствами заперечувався, держава та поєднані з нею корпоративно–професійні об’єднання були тими органами, які мали забезпечувати соціальну злагоду в суспільстві.