Биті є. Макар
- Автор: Дашвар Люко
- Серия: Биті є #1
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Литагент «Клуб семейного досуга»
- ISBN: 978-966-14-1969-7
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Биті є. Макар». Краткое содержание книги:
Проте були й треті – малопомітні, впливові, багаті. Такі, як Марта… І Макар подякував Богові за те, що роздивився у гладкій тітці з обвислим задом немалий діловий потенціал: Марта зробить його нардепом. Та що більше спостерігав за народними обранцями, то ясніше розумів: ох, і марудне діло. Усі депутати логічно розпадалися на дві купки. Перші – політиканствували все життя, постворювали партій, дехто – не одну, і все заради того, аби брати гроші за лобіювання в парламенті чужих інтересів. Другі таку важливу справу чужим не довіряли, тож відстоювали власні грошові інтереси персональними депутатськими картками. Певно, були й треті… Справжні… Та хіба їх розшукати у мінливій депутатській юрбі?
До заповітної мрії – стати багатим і незалежним – тільки два шляхи: зануритися в політику по тім’ячко, щоби врешті прибитися до більш-менш значущої партії, разом із нею влитися в парламент, або мати власний бізнес… Тоді партії самі приповзуть.
Макар – хоч у кишенях вітер – схилявся до другого варіанту.
– Мати власну справу, – розмірковував. – Нормальний хід…
– Скоріше би Сердюк повернувся… – цідив. Без Сердюка усі смикання – коту під хвіст. Нічір…
Однієї такої темної години Макар допізна засидівся в депутатському офісі на пару з Сердюковим іміджмейкером Ромою Шиллєром. Шиллєру – обробляти одкровення шефового тестя, Макарові – несила у Мартині пазури. Ото й товклися. Зголодніли, замовили піцу, видудлили пляшку «Cardhu» з депутатського сховку. П’яний Шиллєр умостився у шефове крісло, хитався, дивився крізь механіка скляними очима.
– Макаров! Не ображайся, але ти… Ти, сука, – курка! Догнав? Навіть не півень! Півень хоч курку трахає, а ти… Курка! Тупа посередність, що вірить у власні куці крила, і її за оцю віру траха-а-ають усі, хто тільки може. Що ти тут шукаєш, чувак? Чого сподіваєшся? Ти – не полетиш! Ти – ніколи! І оця посада… Шеф… Оце все – не допоможе! Повір!
– Помиляєшся. – Макар ледь стримав лють.
– Я?! Ніколи! – запевнив Шиллєр.
– Невже? І коли зрозумів? Коли писав книгу під диктовку Сердюкового тестя? Як воно – бути літературним негром старого? Крила відростають? – Півпляшки шотландського віскі не минулися, Макар утрачав пильність.
Рома Шиллєр нервово смикнувся, одним пальцем намалював у повітрі: но-но!
– Що ти знаєш?! Спеціальне завдання! Стратегічно важлива інформація! Таємні джерела… Блін! Як же мене дістав цей маразматик! Коли ж він уже сконає, виродок!
Рома Шиллєр схлипнув, упав мордою на стільницю нардепівського стола і відрубився. П’яний Макар ледь зіп’явся на ноги, зміряв іміджмейкера звірячим поглядом і уже хотів був податися геть, та наштовхнувся очима на фото на стіні – зі світлини посміхалася шефова сім’я: гладка дружина Євгенія, син Макс, якого так кохала Люба.
– А-а… Ти… – без добра сказав механік Максові. Штовхонув Шиллєра, тицьнув пальцем у світлину.
– Ти Максову тьолку мав? А я тобі скажу: ти – ніколи! А я мав! Спочатку я, а уже потім Макс! Люба… Пам’ятаєш, шукали її минулого літа… Думали, потонула. А вона… поїхала… Мабуть, не змогла після мене з Максом…
Гикнув, виматюкався.
– Погано ти мене знаєш, Шиллєре!
Рома Шиллєр тільки захропів у відповідь.
Макар плюнув іміджмейкеру під ноги, поплентався геть. «Курка… Зачекай, дурний йолопе! Ще будеш дупу цій курці цілувати…»
Наступного ранку Рома Шиллєр уїдливо зиркнув Макарові у вічі, закивав бовванцем:
– Поважаю, поважаю…
– За що? – Макар не міг пригадати, що такого особливого бовкнув учора Шиллєру. Голова розвалювалася.
– Ну… Мужик!
Макар зиркнув на світлину на стіні. Напружився.
– Тобто?…
– Ти ж не вирубився вчора, як ото я! – нахабно усміхнувся Шиллєр.