Принц Хаосу
- Автор: Желязны Роджер Джозеф
- Серия: Хроники Амбера #10
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Електронна книга "КОМПАС"
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Принц Хаосу». Краткое содержание книги:
Принц Мерлін — юний, інтелігентний, віддає перевагу комп'ютеру над дворучним мечем, а автомобіль — коню. Але він приречений. Карти роздані, гра — у розпалі, а Мерлін — в каре. Процесор закляття йому вручає дядечко по одній лінії, базу даних в нескінченних відображеннях — інший, наречену йому майструє прадід, а матінка із старшим братом дарують таке, що нещасний принц готовий втекти в глуху Тінь. А потім — знайдений скарб, остання битва, і виграє її — не чарівне кільце і не срібний меч.
— Але раз ти носиш спікарт, то маєш додаткові засоби безпеки, — зауважив дядько.
Він простягнув руку і торкнувся кільця з безліччю спиць на моєму пальці. Рука відгукнулася легким поколюванням — в пальці, у долоні, в кисті.
— Дядьку, коли ти був моїм учителем, то частенько вибухав загадковими висловами, — сказав я. — Але тепер я отримав атестат і ніби як маю право сміливо сказати, що не знаю, про яку чортівню ти говориш.
Він посміхнувся і сьорбнув пива з мого графина.
— У Віддзеркаленнях все завжди стає ясним, — сказав він.
— Віддзеркаленнях… — Сказав я і заглянув у басейн.
Під поверхнею води серед чорних стрічок плавали образи — Савалл, виставлений для прощання — жовто-чорні балахони закутали його висхле тіло — моя мати, батько, демонічні форми, що проходять і зникають, Юрт, я сам, Ясра і Джулія, Рендом і Фіона, Мандор і Дворкін, Білл Рот і безліч облич, яких я не знав…
Я похитав головою.
— Віддзеркалення ясності не внесло, — сказав я.
— Воно не діє відразу, — відгукнувся він.
І я знову звернув увагу на хаос облич і форм. Повернувся Юрт і маячив довгий час. Одягнений він був зі смаком і виглядав відносно цілим. Коли він таки загув з очей геть, повернулося одне з напівзнайомих облич, яке я бачив раніше. Я знав, він був зі знаті Дворів, і я, понишпоривши у себе в пам'яті, звичайно, не відразу, але впізнав його. Це був Тмер з Двору Перериваючих Політ, старший син останнього Принца Роловіанса, а тепер і сам лорд Шляхів, що перериваються — борода лопатою, важке чоло, міцної тілобудови, не невродливий в грубуватих рисах; по всіх доповідях, сміливий і, можливо, навіть кмітливий хлопець.
Потім був Таббл, Принц Шляхів розсікаючих Думки, що міняв фази від людини до кружляючої демонічної форми і назад. Безтурботний, важкий, витончений; віком в століття і дуже хитрий, він носив кучеряву бороду і мав бліді очі, завжди широко розкриті і невинні; він був майстром багатьох ігор.
Я почекав, і Тмер пішов за Юртом, пішов за Табблом в ніщо між згорнутих кільцями стрічок. Я почекав ще, але нічого нового «не мало місця бути».
— Кінець віддзеркалень, — сповістив я під завісу. — Але я як і раніше не знаю, що це означає.
— Що ти бачив?
— Свого брата Юрта, — відгукнувся я. — І Принца Тмера з перериваючих. І Таббла з розсікаючих серед іншої мішури.
— Найбільш відповідає, — відреагував Сухе. — Абсолютно відповідає.
— Ну і?
— Як і ти, Тмер і Таббл — обидва під Чорним Спостереженням. Я розумію так, що Тмер поки знаходиться у Перериваючих, а ось Юрт, по-моєму, пішов у землю десь в іншому краї, не в Далгаррі.
— Юрт повернувся?
Він кивнув.
— Він міг би бути в маминій Фортеці Ганта, — промовив я в задумливості. — Або ж у Всевидячих є заміна — віддалені шляхи Якоря, на краю Обода.
Сухе знизав плечима.
— Я не знаю, — сказав він.
— Але до чого Чорне Спостереження… для кожного з нас?
— Ти пішов в Віддзеркаленні в прекрасний університет, — сказав він, — і ти мешкав при Дворі Амбера, який я вважаю вищою школою. Отже, я прошу тебе подумати. Звичайно, розум, настільки добре відточений…
— Я усвідомлюю — Чорне Спостереження значить, що ми зустрілися з якоюсь небезпекою…
— Звичайно…
— Але її сутність виключає мене. Якщо не…
— Так.
— Її слід пов'язати зі смертю Савалла. Так що вона — таке собі політичне врегулювання. Але мене тут не було. Я не знаю, які з справ особливо гарячі.
Він продемонстрував мені ряд за рядом зношені, але все ще гладкі ікла.
— Продумай справу про спадкування, — сказав він.
— О'кей. Припустимо, Шляхи Всевидячих пропонують одного можливого спадкоємця, Перериваючих — іншого, Розсікаючих — третього. Припустимо, в цьому питанні ми сидимо один у одного в горлянці. Припустимо, я повернувся в розпал вендети. Так що, хто б не віддавав зараз накази, він помістив нас під спостереження, щоб відгородити від труднощів. Я це високо ціную.
— Тепло, — сказав він, — але все зайшло набагато далі.
Я похитав головою.
— Я здаюся.
Звідкись долинув завиваючий звук.
— Подумай про це, — відгукнувся Сухе, — а поки я запрошую тебе погостювати.
Він піднявся і ступив у басейн світла, зникаючи. Я прикінчив залишки пива.
2
Лише миттю пізніше скеля зліва від мене замерехтіла і видала гучний дзвін. Мимоволі моя увага зосередилася на кільці, яке Сухе обізвав спікартом. І тут же я зміркував, що кільце вже налаштоване і готове до захисту. Цікаво, наскільки я його освоїв і наскільки я до нього пристосувався за такий короткий час. Я стояв лицем до каменя, з лівою рукою, витягнутою слідом за Сухе, — коли той ступав крізь сяючий простір повз чиюсь фігуру, трохи вище і потемніше його самого. Миттю пізніше ця фігура затримала Сухе, прийнявши чітку форму і перетікаючи з восьминогої мавпи в те, що було моїм братом Мандором — людиноподібним, одягненим у чорне, як і тоді, коли я бачив його в останній раз. Хіба що одяг був новим і дещо іншого фасону, та біле волосся трохи менш скуйовджене. Він швидко просканував околиці і обдарував мене посмішкою.