Мертва голова
- Автор: Беляев Александр Романович
- Год: 1961
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Ф. М. Динько
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Мертва голова». Краткое содержание книги:
«Мертва голова» — оповідання, в основі якого лежить факт, що мав місце в дійсності. Автор розповідає, як невтомний дослідник природи професор Морель, ганяючись за рідкісним метеликом небачених розмірів, заблудився у тропічному лісі в малодосліджених верхів’ях ріки Амазонки і на довгі роки лишився відірваним від людей, але не припиняє своєї наукової роботи. Головна думка, що випливає з цього оповідання: людина повинна працювати тільки на благо людства, інакше праця її втрачає смисл.
У науково-фантастичних оповіданнях «Невидиме світло» і «Містер Сміх» О. Бєляєв майстерно зображає нрави сучасного буржуазного суспільства, викриваючи їх реакційну основу.
Всі ці оповідання — прекрасні зразки творчості чудового майстра радянської наукової фантастики.
Заграва тропічного ранку. Сонця ще не видно, але небо вже палає пурпуром. Морель поволі розплющує очі. Він ще живий? Навколо буяє життя, грає всіма барвами. кричить тисячоголосим хором пернатих і комах. 1 знову спрага, нестерпна спрага…
Морель тягнеться по землі, мов гадюка з перебитою спиною до струмка. Тут він бачить незвичайне видовище. Біля самої води лежить розпростертий труп величезного ягуара — одвічного ворога пуми. Його красива золотиста шерсть з чорними продовгуватими плямами пошматована. Праве вухо відкушене. Одне око витекло. На шиї величезна рана. Земля навколо залита кров’ю. Трава вирвана й розкидана, чагарник поламаний. Тут була страшна битва не на життя, а на смерть. Морель нахилився над убитим звіром і з моторошною цікавістю подивився у єдине вціліле око, тьмяне, оскліле. Невже очі цього звіра переслідували його ночами?
Морель згадав, що вже кілька разів помічав, як дві фосфоричні цяточки мелькали в кущах. Але він не був мисливцем і думав, що це нічні світні комахи, яких так багато в тропічних лісах.
Так, його підстерігав ягуар. І ось звір лежить мертвий! Морель оглянувся навколо й побачив, що кривавий слід тягнеться вбік і зникає в кущах. Вчений не вірив своїм очам. А проте сумніву не було: пума врятувала його. Вона охороняла його під час хвороби і, рискуючи сама, хоробро кинулась на ворога, щоб врятувати життя людини. Це була нерозв’язна загадка інстинкту. Мимоволі Морель відчув вдячність і навіть ніжність до свого рятівника. Чи врятувалася вона сама? Бідолашна, незвичайна пума! Вона поповзла в хащі зализувати свої рани, і зараз, мабуть, конає, навіть не усвідомлюючи свого героїзму.
V. Повітряне житло
Мореля охопило бажання розшукати пораненого звіра і, якщо можливо, допомогти йому. Незважаючи на слабість, він пішов по сліду. Але кривавий слід зникав у густих хащах. Морель був ще надто кволий, щоб продовжувати розшуки. Зробивши кілька десятків кроків, він упав біля заростей хінного дерева, вдихаючи аромат рожевих і жовто-білих квіток. Біля його ніг валялась чотиригранна зламана вітка.
«Це ж хіна! А чому б мені не підлікуватись?» — подумав він і, відірвавши зубами кору, почав її жувати, морщачись від гіркоти. Морель почав лікувати пропасницю хінною корою; індійці здавна користуються цим народним засобом. Приступи пропасниці почали слабшати, і Морель незабаром відчув себе здоровим. Але він був ще досить кволим. Досі йому доводилося харчуватись тільки рослинною їжею. Незабаром до горіхів він додав новий продукт — борошно з кореня касови. З цього борошна він умудрився навіть пекти коржики, добуваючи вогонь збільшувальним склом. Іноді йому вдавалося поласувати печеною рибою. Він ловив її на гачок, зроблений з булавки, ввіткнутої в кінець прута. Принадою були черв’ячки й комахи.
Морель не втрачав надії знайти своїх супутників або спуститися по одній з приток до Амазонки і досягти населених місць. Для цього він хотів скористатися з дощової пори року: з листопада по березень безперервні зливи перетворюють струмки в широкі річки. Про напрямок він не турбувався. Марель зробить пліт, заготує запаси харчів і вирушить у дорогу.
Однак, чекаючи цього часу, треба було подумати про більш осіле існування. Досі Морель жив, ніби лісовий звір: день бродив, шукаючи їжу, засинав там, де заставала його ніч. Але далі так тривати не могло, його обличчя і руки були покусані москітами й комарами. Коли Морель дивився в стоячу воду, він не впізнавав себе, так опухло його обличчя. Кліщі залазили під одяг. Вирвати їх з головою було неможливо. Якщо ж у тілі залишалась голова, на тому місці утворювався нарив, який завдавав Морелю більших мук, ніж живий кліщ, що ссав його кров. 1 Морель змушений був терпіти на тілі цілі колонії паразитів.