Викривлений простір

«Це дивувало мене, ба навіть злякало, але я так і не наважився запитати Івана про мотиви його симуляції. Може, просто було приємно чути його захоплені вигуки на мою адресу? Але головне те, що після нього почали звертатися до мене дійсно хворі. А коли помітив, що Івана цікавить більше моя дружина, аніж мої методи лікування, то, скажу відверто, я зрадів, оскільки це відразу все пояснювало… — Антон тоді болісно і втомлено посміхнувся. — Не знаю, що зі мною трапилось останніми роками. Адже колись був не таким — ревнивим, вразливим. А нині, бачиш, я поблажливо розповідаю про коханця. моєї дружини. Спробував колись натякнути Вероніці, що для мене вже не є секретом її захоплення. А вона тоді багатозначно подивилася на мене і мовила: «Фізіологія — це дуже серйозно. Інколи вона диктує поведінку людини». А я лише подумав, що хай собі диктує».

Микола уважно, навіть злякано слухав брата, але спромігся тоді тільки здивовано запитати: «А чому так, Антоне?» — «Тому, що вона мене ніколи не любила». — «Ніколи?» Антон похнюпився. «У вас двоє дітей і ви прожили вже стільки років. Ти нею так захоплювався…» — «Я не знаю, що з нами коїться. Безумовно, колись вона, мабуть, любила мене… Може, любила». — «Ти перевтомився. Ти дуже багато працюєш. Ти ж сам лікар, не мені тебе вчити. Треба вміти відпочивати…»