Завдання Героїв

Тор бездумно поклав камінець на пращу, відтягнув її та метнув з усієї сили, уявляючи, що він стріляє у власного батька. Він поцілив у гілку далекого дерева, яка зламалася від удару. Він зрозумів, що може вбити тварин, якщо гатитиме по них та перестав цілитися у живих істот, не бажаючи їм лиха. Тепер його мішенями стали гілки. Звичайно, якщо лисиця не підбігала до його отари. З часом лисиці зрозуміли, що від Тора слід триматися подалі, і його отара почувалася найбезпечнішою з села.

Тор подумав про своїх братів, і його кров закипіла. Після дня їзди, вони мали б приїхати до Королівського Двору. Він просто бачив це. Він бачив, як їх під фанфари зустрічають якнайкраще вдягнені слуги. Воїни вітають їх. Члени Срібла. Їх приймуть, дадуть місце для проживання у казармах Легіону, дозволять тренуватися на Королівських полях, використовуючи найкращу зброю. Кожен буде призначений зброєносцем відомого лицаря. Одного дня вони самі стануть лицарями, отримають власних коней, власний герб та власного зброєносця. Їх запрошуватимуть на усі фестивалі, вони будуть обідати за Королівським столом. Це було чарівне життя. І воно вислизнуло з його рук.

Тор відчув себе фізично хворим і намагався випхати усі ці думки зі своєї голови. Але не міг. Частина його єства, десь глибоко всередині, кричала на нього. Вона казала йому, що не треба здаватися, що на нього чекає краща доля, ніж ця. Він не знав, що це було. Він відчував, що він інший. Можливо, навіть особливий. Що ніхто його не розуміє. І що всі вони недооцінюють його.

Тор досяг найвищого пагорбу та побачив свою отару. Вона була добре навчена і досі трималася купи, переміщуючись у пошуках свіжої трави. Він почав рахувати їх за червоними відмітками, які він лишив в них на спинах. Закінчивши, він завмер. Не вистачало однієї вівці.