Північ над Санктафраксом

Високий важкий каптур Камінного Штурмана повернувся з одного боку в другий. Краєчком ока Живчик постеріг, як по нахиленому чардаку ховзнуло щось чорно-біле. Він озирнувся кругом і встиг побачити, як хвостове перо помагай-біди прослизнуло під поручнями за борт. І коли воно майнуло вниз, у сяйну безодню, Живчик аж здригнувся, усвідомивши все жахіття сподіяного. Величезний помагай-біда, який стеріг його з пуп’янку, покинув його, а то й загинув від його руки. Тепер Живчик був полишений напризволяще.

— Що мені робити? — запитав він жалісним голосом. Парубійко добув далекогляда і став роззиратися навкруги. Дурманна, заворожлива молочна біль уже мінилася всіма барвами веселки: червоним, помаранчевим, жовтим і…

— Поглянь он туди! — тривожно закричала Камінний Штурман, хапаючи його за лікоть.

Живчик відняв далекогляда від очей і втопив погляд у біле світло.

— Ну! Я… — і тоді він побачив теж. Там, де показувала каптурниця, бовваніючи в тумані, висіла у повітрі темна сильветка. Корабель висів майже простопадно, задерши корму догори, з обламаною щоглою, з безпорадно обвислими, мов понівечені крильця деревної мушки, вітрилами. Шкіру Живчикові почало поколювати, серце загупало.

— О помагай-бідо, — пробуркотав він, — хай хоч як, але ти не підвів мене. Ти привів нас до «Бурелова».

Серце Живчикові шалено калатало, коли він перехилився через поручні. Склавши долоні рупором, він підніс їх до рота.

— Тату! — закричав він. — Тату, як ти там, озовися!

Та ба, з летючої купи уламків не долетіло на відповідь жодного звука, опріч рипіння потрощеного корпусу та мірного биття об зламану щоглу бортової линви. «Позасвітній гарцівник» підлетів ближче до того, що лишилося від гордого колись «Бурелова». Живчик не зводив очей із небесного корабля. Він мерехтів таким яскравим сяйвом, аж боляче було дивитись.

— Я мушу перевірити, чи немає на борту батька, — мовив Живчик.

Гайнувши на передній чардак, він ухопив гака, обмотав його шийку линвою і щосили метнув, намагаючись поцілити в «Бурелов». Здавалося, він проткне корабель наскрізь, аж ні — почувся звук розщепленого дерева, вістря вдарило у щось тверде і гак, вібруючи, спинився. Камінний Штурман прикріпила кінець линви до бушприта. Живчик видерся нагору, наклав нажрест на линву якийсь дерев’яний уламок і схопився за нього обіруч.

— Побажай мені удачі, — попрохав Живчик, і не встигла Камінний Штурман розтулити губів, як він відштовхнувся від бушприта і став ковзати по линві вниз.

Спуск був крутий та навальний, і Живчик чув себе так, ніби руки його зараз відірвуться. Під ним розмазаною плямою линула розверста хлань; швидкість дедалі зростала, аж поки — гуп! — ноги його вдарились об чардак «Бурелова».