Викрадачі

Не стану стверджувати, нібито в дитинстві я тільки й бажав, щоб рятувати людські життя, хоча зараз бачу, це могло б прикрасити мою розповідь. Насправді ж у мене не було тоді покликання, і до того часу, коли я навчався в старших класах, я майже позабував усі оті біографії. Я виконував домашні завдання добре, але без надмірного захвату, набагато приємніше було почитати Дікенса або Мелвіла поза програмою, а ще я брав уроки малювання, бігав кроси, так і не встановивши жодного рекорду, й полегшено зітхнув, коли у дев’ятому класі втратив свою незайманість завдяки більш досвідченій дівчині, старшокласниці, яка сказала, що їй завжди подобалося дивитись у класі на мою потилицю.

Батьки мої власними силами досягли певного становища в нашому місті, захистивши й успішно відновивши у правах якогось бездомного, що прийшов сюди із самого Бостона й зробив своїм притулком наші парки. Вони відвідували місцеву в’язницю й проповідували там удвох, вони не дозволили розібрати будинок, майже такий само давній, як і наш (його було збудовано 1691 року, а наш 1686 року): на його місці дехто намагався побудувати новий супермаркет. Вони приходили на спортивні змагання, де я брав участь, наглядали за нашими шкільними вечірками, запрошували моїх друзів на піцу, збираючи за столом віруючих усіх релігій, а також відправляли служби на спомин своїх друзів, які померли молодими. В їхній релігії не було поховальних обрядів, жодної відкритої труни на підставці, вони не молилися над тілом померлого, тому я не торкався трупа, доки не опинився на медичному факультеті, й ніколи не бачив мертвими тих, кого знав особисто — допоки я не взяв руку моєї матусі, вже зовсім безсилу, але ще теплу.

Утім, за багато років до смерті моєї матусі, коли я ще навчався у школі, я подружився з хлопцем, якого вже згадував і який подарував мені найвизначніший випадок у моїй медичній кар’єрі (якщо ми домовимося називати це так). Джон Ґарсіа був серед небагатьох моїх друзів, коли мені виповнилося двадцять років. То були друзі з коледжу, з ними разом ми готувалися до тестів з біології та іспитів з історії або просто грали у футбол по суботах. Тепер вони всі почали лисіти. Був він і серед тих, з ким я навчався на медичному факультеті, відразу пізнаючи їх швидкі кроки й колихання білих халатів у лабораторіях та лекційних залах, і ще пізніше, коли ми невпевнено намагалися разом протистояти нападам, від яких страждав той чи інший хворий. На той час, коли Джон мені зателефонував, ми всі вже трохи посивіли, боки в нас покруглішали або занадто схудли від мужніх спроб боротися проти надлишків жиру. Я радів з того, що все своє життя займався бігом, і це допомагало мені залишатися відносно струнким і міцним. А долі я був удячним за те, що волосся в мене залишалося густим, наполовину русявим і лише наполовину — сріблястим, а жінки й досі задивляються на мене на вулицях. Та попри все це я беззастережно належав до них, до когорти своїх старих друзів, які досягли середнього віку.