Серце гарпії

Тато намагався подолати скруту як лише міг. Він пішов геть зі збанкрутілого заводу, наймався вантажником, пробував торгувати. Наче й ладнався був гендель, однак, скоро з’ясувалося, що його постачальник — продавець краденого, і татові лише дивом вдалося випручатися з біди. Ярка погано пам’ятала подробиці — ті часи сплутались, розмилися в її спогадах, лишивши проте, злидні і сором, і зимне передчуття нещастя.

І нещастя таки сталося — напевне, воно не може не статися, коли живеш так довго із відчаєм та ядучою гіркотою на серці. Ідучи додому з чергової роботи — а був тоді нічним охоронцем, абощо — ідучи, ймовірно, не цілком тверезим, тато перестрів на дорозі автівку, що не змогла чи не забажала гальмувати. Він помер на місці; карної справи тоді так і не відкрили — за відсутністю доказів і за відсутністю, певно що, свідків.

Все це не вкладалося у Ярчиній голові; жодна вигаданка не могла підготувати до тієї прірви, що розчахнулася раптом на межі притомності; у ту прірву, здавалось, валилося все — розмови, справи, звуки, кольори. Тата не стало, а отже не стало великої частини її самої; як тому зарадити — Ярка не мала і гадки.

Якось — минуло кілька місяців по татовій смерті — Ярка вперше вийшла до своїх дворових друзів. Доти вони майже не бачились, та і була зима до того ж; замість гуляти мерзлими калюжами, Ярка всідалася в куточку з альбомом і щось там денно й нічно малювала, не показуючи нікому, матері передусім. Однак сніг зійшов, і Ярці забаглося живої розмови.

Леся зустріла її показним співчуттям та не менш показним запевненням у дружній підтримці. Сусідка, очевидячки, так і не вибачила Ярці того випадку з Михасем; особливою сердечністю, втім, вона і раніше не могла похвалитися.