Обличчя буржуазної преси
- Автор: Йогансен Майк Гервасиевич
- Год: 1929
- Язык: украинский
- Год: УЖ
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Обличчя буржуазної преси». Краткое содержание книги:
Ця консервативна, спокійна, самовпевнена країна, здається, чи не більше ховає в собі зарідків революції, ніж будь-яка інша буржуазна країна. Розклад і повільне життя англійського капіталізму позначаються на кожному розділі Таймсу. Товарні ринки вислизують спід рук англійських купців, безробітні хотять їсти, «в завулках метушаться кнури» (Хвильовий) і благають англійських хазяйок купувати тільки їхній, британський бекон, шкипери всерйоз обмірковують невигоди соціялізму, Честертон* пише одчайні книги про загибіль Британії і пропонує дитячі рецепти для її спасіння — а король, як і двісті літ тому, проробляє ідіотські церемоніяли, лорди їздять на Рів'єру, полковники спростовують Леніна. Принц Вельзький їздить у різниці і милується з м'ясорубок — Таймс демонструє свою ногу одягнену в шевіотову холошу з бездоганною складкою аж до салдатського черевика.
Але це про Англію, а Таймса ми ще не дочитали. Ми дійшли тільки до половини цієї «людини-юрби», цього колективного голосу парикмахерів, перів, полковників, промисловців і піжонів.
Читач уже побачив, що портрет цієї «людини-юрби» намальований на чолі цієї статті блідий і неповний. Додамо до нього психічний портрет з новели Едґара По*:
«В моїй уяві постали поплутані і парадоксальні думки про велику розумову силу, обережність, нужденність, скупість, холодний розрахунок, яхидство, кровожадність, тріумф, веселість, неописуваний жах — страшний, непереможний одчай»*.
Тан
Серйозна «мадама», літненька вже аж віку (народилася року тисяча вісімсот шостидесятого під еспаньйолкою Наполеона III-го), нашпікована ущерть датами і цитатами, викладає французьку мову за кімнату і пансіон, читала Прудона, глибоко переконана, що «англічанка гадить», віри католицької, страшенно цікавиться убивствами і глибоко зневажає провінціялок з Ліону.
Але сама вона блякла і витерта, на благенькому папері, поганою фарбою і не дуже важними шрифтами. А що найгірше — служить гувернанткою в американського дяді за дуже невелику плату і вже — quelle horreur* — навчилася від дітей жувати резину!
Пише вона себе ґотицькими літерами Le Temps по старій пам'яті, і найбільше нагадує старої ж блаженної пам'яти «Южный Край»*. Все як у людей: ніяких об'яв на першій сторінці нема, а іде зміст, а під змістом передова “Bulletin du Jour”*, де розповідається, що в Албанії порядкує не Албанія, а Італія. Стаття нудна і глибокодумна, наче і справді «Южный Край», і тільки через те видко читачеві, що це не «Южный Край», що немає на першій сторінці об'яв венеричних докторів, ресторану «Буфф» і «Вілли Жаткіна»* і надрукована та перша сторінка не «общепонятным» для всіх народів язиком, а непонятною французькою мовою.
У телеграмах вельмишановний читач такої газети впадає просто з мосту на революцію. Але негайно вельмишановний читач заспокоюється: революція відбулася не у Франції, а всього тільки на грецькому пароплаві Акрополіс, місткістю на 3 584 тони, і капітан уже телеграфував: маю революцію в екіпажі; по прибутті матиму звільнити скількох грецьких революційних матросів.
«Le Temps, — міркує поважний читач, — у нас у Франції революція уже була. Нам вона не загрожує. Черга за грецькими пароплавами». І він переходить до статті «Бюджет на 1929 рік». Він згадує закон 28 червня 1928 року, яким франк стабілізовано в розмірі 20 сантимів, тобто п'ятої частини до військового, а на українські гроші вісім копійок. Замість аналізів і аргументації читач споживає міністерську декларацію, яка ясно і недвозначно заявляє «що все буде гаразд». «Усе буде гаразд, — стверджує і газета, — коли Палата цілком приєднається до цієї розумної і ділової декларації, чого від них чекає вся країна».
«Ах! — зітхає поважний читач. — Шкода, що я не можу як уся країна, привітати ідею восьмикопійчаного франку. А втім що таке уся країна? Провінціяли!».
І він, парижанин, з особливою насолодою читає, як чухрають ліонця м-сье Камюса, що пропонував завести в бібліотеках моральну цензуру при купівлі книжок. Головний аргумент проти м-сье Камюса той, що він, м-сье Камюс, живе… в Ліоні і значить є явний провінціял. Бо, як сказав десь м-сье Альбер Тібоде*: «Париж є столиця Франції, але Ліон є столиця провінції».