За лаштунками «Волині—43». Невідома польсько-українська війна
- Автор: В’ятрович Володимир Михайлович
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Клуб Сімейного Дозвілля
- ISBN: 978-617-12-1646-4
- Жанр: История
Электронная книга - «За лаштунками «Волині—43». Невідома польсько-українська війна». Краткое содержание книги:
Петроград натомість грав лише «польською картою», обіцяючи автономію того ж «Царства Польського» й створюючи військові формування з поляків. На жодні обіцянки українцям Російська імперія не наважувалася, вважаючи, що незалежність України означатиме її кінець. Проте ресурсів для стримування українського руху в ослабленого війною центру вже не було. Тому російська влада могла лише спостерігати за його швидким переростанням у національну революцію протягом кількох місяців 1917 р.
Війна на руїнах імперій
22 січня 1918 р. Українська Народна Республіка проголосила незалежність. Намагаючись утримати її у вирі війни, керівники новопроголошеної держави вирішили заручитися підтримкою головних ворогів Росії — Німеччини та Австро-Угорщини. Укладений із ними 9 лютого 1918 р. у Бресті мир визначав не лише військову допомогу Україні у її війні з тепер уже більшовицькою Росією, а й окреслював її кордони. Союзники визнали за українцями, зокрема, терени Холмщини та Волині, пообіцяли створення з українських земель Галичини й Буковини окремого коронного краю в складі Австро-Угорщини. Такі кроки спричинили крайнє незадоволення діячів польського національного руху, які вважали ці території невід’ємною частиною їхньої майбутньої держави. Тому на Холмщині, діючи силою доконаних фактів, вони, всупереч домовленостям, встановлювали адміністрацію. До збройного протистояння між українцями й поляками тоді не дійшло — українська влада напружувала усі ресурси в боротьбі проти білої та червоної Росії, тому третій, польський, фронт був абсолютно непотрібним.
Натомість збройний конфлікт між українцями та поляками через кілька місяців почався на іншому терені, що раніше належав до Австро-Угорщини, — Галичині. Ослабленням імперського центру у Відні на завершальному етапі Першої світової війни вирішили скористатися обидві сторони. Українці виявилися рішучішими, несподівано захопивши владу у Львові 1 листопада 1918 р., поляки ― більше підготовленими, відвоювавши за кілька тижнів місто, а згодом й усю Західну Україну, де встановили польську владу.
Завзяте військове протистояння між українцями й поляками у 1918―1919 рр. не мало характеру тотальної війни. Головними учасниками були армії. Політичні керівники обох народів не вдавалися до акцій депортації чи масового винищення цивільного населення. Тому цю війну іноді згадують як останній зразок лицарської, чи джентльменської, війни. Можливо, запорукою такого відносно м’якого перебігу конфлікту була відсутність третьої сторони чи сторін, які були б зацікавлені в ескалації. Зруйновані війною й національними повстаннями, Російська та Австро-Угорська імперії припинили існування, нова ж більшовицька Росія не була готова вповні скористатися обставинами. Крім того, незважаючи на кривавий характер Першої світової, після завершення якої розпочався польсько-український конфлікт, ця війна не давала прецедентів масового знищення цивільного населення супротивника та депортацій з метою створення мононаціональних ареалів.
Бойові дії за участі польського війська та Української Галицької Армії тривали зі змінним успіхом до липня 1919 р. Оговтавшись після перших невдач наприкінці 1918 р., українські вояки провели кілька успішних операцій. Проте доля Галичини в той час вирішувалася не на полях битв, а за столами дипломатичних переговорів, де успіх поляків був беззаперечним.
22 січня 1919 р. проголошена у Львові Західноукраїнська Народна Республіка об’єдналася з Українською Народною Республікою. Акт Злуки став важливим політичним кроком для самих українців, адже проголосив об’єднання українських земель, які сотні років перебували в складі інших держав. Крім того, він мав суттєво посилити позиції на міжнародному рівні. Проте цього виявилося не досить.