Білі зуби

Автор: Смит Зэди
Год: 2017
Язык: украинский
Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
ISBN: 973-617-12-3360-7
Переводчик: Нана Куликова
Жанр: Современная русская и зарубежная проза

Электронная книга - «Білі зуби». Краткое содержание книги:

Арчі Джонс виніс собі вирок напередодні Нового року: прискіпливо й детально, як звик робити всі свої справи, запланував самогубство. У машині, яка наповнювалася чадним газом, у кулаках міцно стиснув свої бойові нагороди і свідоцтво про шлюб: Арчі хотів забрати свої помилки із собою. Його відволікли голуби і власник крамниці, до якої його авто заблокувало під’їзд. Мабуть, хтось десь вирішив, що Арчі Джонс мусить жити… Жива, гостра, істерично смішна й непереборно сумна, хвацько закручена історія.

Перейти на страницу:

Арчі любив велоспорт, бо постійно показував добрий час; велоспорт подарував йому єдиний за все життя, найкращий спомин. У 1948 році Арчі брав участь у Лондонській олімпіаді, де розділив тринадцяте місця (з результатом 62,8 секунди) зі шведським гінекологом на ім’я Горст Ібельгауфтс. На жаль, його перемога так і не потрапила в олімпійські аннали через неуважність секретарки, котра одного ранку після перерви на каву думала про хтозна-що і пропустила його прізвище, переносячи дані з одного аркуша на інший. Пані Забудькуватість пришпилила аркуш з іменем Арчі на ручку крісла і забула про нього. Єдиним свідченням, що перемога дійсно трапилася у його житті, були хіба листи Ібельгауфтса, котрі той час від часу пописував. Наприклад, такі:

17 травня 1957 року

Дорогий Арчібальде,

Вкладаю до конверта фото, на якому я зі своєю дружиною у нашому саду, за яким видно непривабливий будівельний майданчик. Може, все це й не виглядає, як Аркадія, але саме тут я будую невеликий велодром — нічого спільного з тим, на котрому ми змагалися, але достатній для моїх потреб. Він невеличкий, але ж це дитячий велодром, оскільки ми саме вирішили народити дітей. У своїх снах я так і бачу, як вони крутять педалі, і прокидаюся з блаженною посмішкою на обличчі! Як тільки його буде завершено, наполягаємо, щоби ти приїхав до нас у гості. Хто може бути більш гідним поблагословити трек твого чесного суперника

Горста Ібельгауфтса?

А оця листівка, що лежить на передній панелі авто, надійшла у самий день його Майже Смерті:

28 грудня 1974 року

Дорогий Арчібальде,

Я вчуся грати на арфі. Так би мовити, новорічне рішення. Трохи вже застарий до того, але ж учитися ніколи не пізно, як думаєш? Інструмент важкий, особливо коли спирається на плече, зате звук чисто ангельський, і моя жінка вважає, що я достатньо чутливий, щоби на ньому грати. На жаль, про мою велосипедну манію вона так не думає. Але ж ми знаємо, що у велоспорті розбираються хіба справжні, биті життям хлопці, як ото ти, Арчі, та, звісно, автор цього листа, твій давній суперник

Горст Ібельгауфтс

Арчі ніколи не бачив Горста після дня змагань, проте не міг не пам’ятати цього здоровенного чоловіка з солом’яного кольору волоссям, брунатними веснянками та різної форми ніздрями, котрий одягався як плейбой міжнародного класу і видавався явно завеликим як на свій велосипед. Після гонки Горст накачав Арчі алкоголем до півсмерті й викликав звідкись із Сохо двох шльондр, котрі, як здалося, добре його знали («Я багато разів бував у славній столиці твоєї країни у бізнесових справах», — пояснив він). Останнє, що пам’ятає Арчі з того дня, — це випадковий погляд у сусідню кімнату в їхньому спільному будиночку в олімпійському селищі, де ритмічно вгору і вниз коливався гігантський рожевий зад Горста. Наступного ранку при виселенні йому передали перший лист їхньої величезної кореспонденції:

Дорогий Арчібальде,

У цій оазі самовдосконалення та змагання жінки такі милі і дарують стільки задоволення, погоджуєшся? На жаль, мушу бігти, щоби встигнути на літак, але я ще нагадаю тобі про себе, Арчі.

Не думай запишатися! Тепер ми настільки близькі, наскільки близько фінішували одне від одного! Точно кажу тобі: той, хто придумав, що число 13 нещасливе, був ще більшим дурнем, ніж твій друг

Горст Ібельгауфтс

Р. S. Будь ласка, потурбуйся, щоб Дарія та Мелані щасливо дісталися додому.

Дарія дісталася Арчі. Шалено кістлява, ребра випирали з неї, немов клешні омара, про груди взагалі казати нічого, проте йому сподобалася: поводилася лагідно, цілувала ніжно, хизувалася довгими, по лікті, шовковими рукавичками — певно, купила на розпродажу.

— Ти мені подобаєшся, — тільки й зумів безсило пролепетати Арчі, коли вона скинула свої рукавички і натягнула панчохи. Вона повернулася до нього, посміхнулась.

І хоч дівчина й була професійною повією, йому здалося, що він їй також сподобався. Можливо, варто було залишитися з нею, втекти куди-небудь за далекі гори. Але у той час таке здавалося неможливим, бо як бути з молодою дружиною, з плодом у її утробі (та прикра історія з істеричною, надуманою, як виявилося, вагітністю — бульбашкою з гарячим повітрям), як бути з його покаліченою ногою, та й гір не було поруч жодних, ні далеких, ні близьких.

Перейти на страницу:

Сюжет

Атмосфера

Главный герой

Общее впечатление

Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)

Не работает?